Життя та казки діда Панаса

«Добрий вечір вам малятка, любі хлопчики й дівчатка! Це я, дід Панас», - цю фразу добре пам'ятають покоління українців, для яких програма «На добраніч, діти», вечірня казка та образ діда Панаса стали одними з символів дитинства.

Український актор театру та кіно, популярний телеведучий, дід Панас, який понад двадцять років розповідав дітям з радіо та телеприймачів вечірню казку, заслужений артист України Петро Юхимович Вескляров (справжнє ім'я - Пінхус Хаїмович Весклер, або ж Пінхас Хаймович Вескляр) народився 10 червня 1911 року в заможній родині кравця Хаїма Вескляра. Мешкала родина у комуні Здобутку, на околиці повітового містечка Тальне, на Черкащині. Крім Петра в сім'ї Хаїма Вескляра було ще двійко синів - старший загинув в роки Громадянської війни, а молодший у 1942 році під час захисту Сталінграду.

У 1932 році актори Черкаського робітничо-селянського театру, виступаючи в Тальному, помітили учасника місцевого драмгуртка Петра Вескляра і запропонували працювати разом. Пізніше Петро перебрався в місто Гребінка на Полтавщині, де став завідувати місцевим клубом. З початком війни його направили до військового театру Південно-Західного фронту, а згодом, у складі трупи похідного театру Петро Вескляров потрапив в оточення та опинився у німецькому фільтраційному таборі. Йому вдалося приховати єврейське походження, змінивши ім'я та додавши до своєї фамілії літери «-ов», а згодом, скориставшись слушним моментом, втікти з фільтраційного табору і дістатися окупованого Києва.

Після війни актора направили до Луцька, подейкували - за те, що, хоч і мимоволі, але залишився на окупованій територіі. В Луцьку він працював в трупі Волинського українського музичного театру ім. Т. Шевченка, одружився, у нього народився первісток - син Богдан. Серед ролей, які зіграв Петро, були Микола Задорожний («Украдене щастя» Івана Франка), командор («Камінний господар» Лесі Українки), городничий («Ревізор» Миколи Гоголя) та багато інших.

З часом колоритного актора помітили кінорежисери, Петро Вескляров переїхав до Києва, де працював на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка до 1982 року. У його фільмографії понад 20 художніх стрічок та яскравих ролей. «Олекса Довбуш», «Кров людська - не водиця», «Народжені жити», «Лісова пісня», «Хочу вірити», «Циган», «Вій», «Серце Бонівура», - далеко не повний перелік. Правда, запрошень зніматися в кіно ставало все менше і менше з ростом впізнаваності телевізійного персонажа «дід Панас». Та й актор принципово розмовляв лише українською, чим закрив собі дорогу на всесоюзний кіноекран. До речі, він і на телебаченні майже завжди з'являвся перед глядачами в вишиванці, що підчас дратувало керівництво каналу, лунали і звинувачення у націоналізмі.

 Перші казки він записав щe 1952-го, від 1954-го працював постійним ведучим програми Українського радіо, а з 1962 року Петро Юхимович поступово змінив в «Вечірній казці» іншого актора, який працював під псевдонімом «дід Панас». Виступаючи в ролі діда Панаса на радіо, Петро Вескляров пізніше потрапляє і на телебачення: у кастингу на роль брало участь 200 осіб, проте за колоритом він перевершив всіх. У 1973 році Петру Юхимовичу присвоюють звання Заслуженого артиста УРСР.

- Дотепником він був від Бога. Часом сам писав сценарії власних програм, а у побуті теж так і сипав жартами, примовками, прислів'ями, - згадували колеги актора.

З мудрістю сприймав заздрість, з якою подеколи стикався, з гумором ставився до наклепів, чуток та інтриг - людиною був великої внутрішньої сили та мав щире любляче серце. Отож і до нього люди тягнулися, а діда Панаса полюбили мільйони українських дітей.

Популярність діда Панаса зіграла злий жарт: дорога у великий кінематограф для Весклярова тепер була зачинена, у якій би ролі не з'являвся на екрані, публіка сприймала його як улюбленця дітей.

Одного разу стався конфуз: під час телепередачі, захопившись черговою розповіддю, дід Панас вимовив: «Поцілуйте мене в дупу, пан поїхав до Урлюпу». Керівництво каналу вирішило позбутися Весклярова, але на канал обрушився шквал дзвінків, листів з проханнями повернути діда Панаса.

Однак згодом стався другий скандал, якого Весклярову вже не пробачили. Відповідно до цієї історії, дід Панас закінчив передачу фразою нецензурного змісту (начебто звукорежисер не вимкнув вчасно звук). Дехто заперечував можливість цього інциденту, згадуючи, що Петро Юхимович ніколи не пив перед ефіром і не вживав лайливих слів. Інші стверджували, що особисто чули цю фразу. Так чи інакше, але більше дід Панас не телебаченні не з'являвся. Не знайшлося і режисера, котрий би наважився побачити його в другому амплуа та запросити у свій фільм, окрім іншого великого актора: Василь Шукшин запросив Петра Весклярова на роль запорізького козака до майбутньої стрічки «Я прийшов дати вам волю» про Степана Разіна. Проте не судилося, бо Шукшин раптово пішов з життя.

5 січня 1994 р. Петро Вескляров йшов повз Київську кіностудію імені О. Довженка, якій віддав двадцять років життя, аж раптом почув себе зле, прихилився до дерева із серцевим нападом. Перехожі викликали швидку допомогу, але серце діда Панаса зупинилося навіки. Поховали казкаря в колумбарії на Байковому кладовищі, на скромному надгробку лише ім'я та добре впізнаване зображення діда Панаса - проникливі очі, пишні козацькі вуса, улюблена вишиванка.