Миколаєве, як ти, стоїш? Знову влучили в тебе ракети?

Анна Король - глубоко верующий человек. Она верит в совершенство, справедливость, личное счастье, достойное будущее своей страны, независимость и победу Вооруженных Сил Украины в кровавой войне. Этому посвящены ее поэтические строки.
Стихи Анны Король легко «разговаривают» с нами, потому что искренни, глубоки и лиричны, написаны хорошим языком с легким юмором и глубоким трагизмом. У ее лирической героини всему есть место - смысл жизни, гражданская позиция, верность собственному предназначению. Ее стихи читают в подвалах во время обстрелов, они вселяют веру в победу, дают силы преодолеть врага и праведную нанависть к убийцам родной земли, ее красоты и жителей.
Читайте, эти строки для каждого, умеющего думать, радоваться, молиться и побеждать.

---

 

* * *
Здавалось: війни всі пройшли,
Такі далекі - не побачиш,
Чому ж над тінню давнини
Тривожно ворон знову кряче?
Він - мудрий, довгожитель він,
Такі поля звитяги бачив!
Цей ворон чув і спів, і дзвін,
І те, як люд нещасний плаче...
Він зна, як рідна сторона
Виборює свою свободу!
Зна: в Україні - біль, війна
Прийшла до мирного народу!
І де вже тут співать пісні,
Коли стріляє "град" незрячий,
Коли в стражданнях день при дні
Мале й старе душею плаче...
Вітчизно-матінко, тебе
Сам Бог Всесильний захищає,
Тож буде небо голубе
Веселку бавити над краєм!
І не гармати, а громи
Небесним гомоном пролинуть,
І ворон чорними крильми
Обніме вражу домовину. . .

* * *
Миколаєве, як ти, стоїш?
Знову влучили в тебе ракети?
Ти щоночі, мій рідний, не спиш? ,
Про біду твою знає планета!
Миколаєве мій, потримАйсь,
Дуже скоро усе це минеться!
А сьогодні горить небокрай,
А сирени б'ють жАхом у серце...
Я з тобою, ти чуєш мене?
Трохи боязно, тільки ж тримаюсь!
Пройде все, і війна ця мине,
Ми з тобою іще заспіваєм!
Миколаєве, вірю тобі,
Віру ту не втрачаю ніколи!
Ворог згине, ти виграєш бій,
Бо з тобою - святитель Микола.
Так, святий Миколай і сини
України великої встали,
Щоби вигнать орду сатани,
Щоби сили добра панували!

* * *
ЗА НАРОДНИМИ МОТИВАМИ

Де любов панує,
там і Бог рятує,
Де єдність в госпОді,
там сила в народі,
А де рідне слово,
Там українська мова.
Де немає зради,
Там житиме правда,
А де є довіра,
Поселиться віра.
Де братерство дружнє,
Там сила і мужність.
Думайте, читайте,
мудрості навчайтесь,
Вказано дорогу
в ній до перемоги!

* * *
Народе мій, у нас - єдина доля,
Одне на всіх колись Бог серце дав,
Душа бентежна завше прагла волі,
То що для неї путінська орда?
Ми вірим в Бога і у правду вірим,
За це тримаємо надійно стрій,
А вже як битись - тут немає міри:
Всіх ворогів ми пУстимо на гній!
Квітує буйно-рясно Україна,
Здається, так раніше не цвіла!
Ті квіти - на прощання з мужнім сином,
З донькою, що за Матір полягла.
А ще ті квіти - кожному герою,
Хто захищає край наш від орди....
Нехай Бог силу, витримку потроїть,
Щоби звитяжно, мужньо в бій іти!
Народе мій, від Заходу до Сходу,
Від Півночі до Півдня ми - броня,
Адже усі - козацького ми роду,
І Україна-мати нас єдна!

* * *
Проводжаєш, мамо Україно,
у далекий вирій діточОк,
Щоб у пеклі від орди не згинуть,
роблять ті у невідомість крок.
Янголи незмінно на сторожі,
не лишають рідних ні на мить...
А молитви материнські й Божі -
оберегом, щоби захистить.
Скоро, зовсім скоро все скінчиться:
Україна звільниться від пут,
І в маленькі села, і в столицю
вЕрнеться з доріг стражденний люд.
Відбудуєм, встане із руїни
ворогом катОвана земля,
Буде жити славна Україна,
волелЮбна, мужняя моя!

* * *
Роки мої дозріли, мов плоди
Едемського омріяного саду.
Було їм вдосталь сонця і води,
Їх тішив ранок, ночі з зорепаду.
Благословляв літа величний Спас,
У вітті грали то вітри, то роси,
Так і летів на крилах долі час,
Ладнаючи для зИмних днів покоси.
Здіймався над землею небозвід,
Спліталась у мереживо дорога,
А я ішла до щастя стільки літ,
А я завжди за все хвалила Бога.
Налите соком яблуко висить
На гілочці, та прагне відірватись....
Життя моє, навіщо нам спішить?
Ми ж яблуком ще маєм смакувати!

* * *
Живе Україна, красиво квітує,
Незламна вона, квітом цим протестує,
ПалкЕ її серце прискорено б'ється,
Воює за волю, тому й не здається!
Моя Україна щебече та квітне,
Полями до неба сягає, до світла,
Піснями лунає, бринить в колисковій,
Народи єднає у дії та слові
І вже піднялися потужно держави,
Вони стали поруч, вони ідуть з нами!
Братерську турботу свою проявляють,
Народи повстали, війну проклинають!
Їм дякує цвітом моя Батьківщина -
Незламна, несхитна, свята Україна!

* * *
Пів століття пройшло, час не пошкодувАв,
А ти й досі мене називаєш ,,Моя",
Бог на небі фіранки сто раз поміняв,
Колір теж полиняв, котрий вибрала я ...
Я змінилась: сивіючі скроні, роки
Прасували, рівняли, та не лицювАли...
Голос мій колись був, ніби мед, був дзвінким,
А тепер став інакшим - є нотки металу..
Не впізнаєш мене, пройдеш мимо, я вслід
Навіть і подивлюся, та не пригадаю...
Не тому, що на серці то попіл, то лід, -
Ми - чужі, нас не простір - життя розділяє.

* * *
Сьомого травня трагічно загинула під час рашистського обстрілу Миколаєва Майя Данилівна СТРОЙНОВА, вчителька-пенсіонерка, котра присвятила своє життя дітям і викладала російську мову та літературу в одній із шкіл Корабельного району. Ми були колегами, добрими знайомими лишалися і після того, як я пов'язала свою долю з журналістикою...

Світлій пам'яті Вчительки - Присвята.
Травневий день з ракетою ввірвавсь,
Поставив крапку у житті людини,
Над долею жорстоко познущась
Та й кинув у безодню ту, де гинуть
Хто жінка ця, що руZький мір убив?
За що вона була в той день розп'ята?
Учителька, бабуся, друг і мати,
У світ літератури - поводир.
Де ж логіка? Російської учила,
А руські за труди її убили?!!!
Життя скінчилось, вчительки нема,
Печальна повість, істина сумна...

* * *
Хочу у те минуле, де тихо,
Де на місто моє не чатУє лихо,
Де по-пташиному високо не літає смерть,
Котру несуть нам град, а чи смерч...
Мій ранок завжди починався з кави...
Та постукав у долю ворог лукавий,
Чорною фарбою залИв світанок,
Викрав красивий мій тихий ранок...
Хочу вікно відчинити навстіж,
Впустити в кімнату жадАне щастя,
Щоб п'янила весна, щоб життя вирувало,
Щоб минуле вернУлось - не полишАло.

* * *
І знову - постріли, ракети,
На шмаття тишу рве війна...
Про що ти думаєш, плането?
Стурбована ти - не сумна!
Тобі здається, що далеко
Та, українська сторона...
Гримить біда, нам тут нелегко,
Бо косить по життях війна.
Печально журиться довкілля,
Весна на сполох гучно б'є...
Над ким схилятиме чар-зілля
Лице заплакане своє?
Кати народу мого, знайте:
За все розплатитесь сповна!
Над світом лине - Не стріляйте!
То просить зранена весна...

* * *
Миколаїв рашисти розстрілюють,
Гади в місто пулЯють гради,
Прильоти ракет все ближче,
Здається, що й небо все нижче...
Та невпинним є сонця коловорот!
Ми з орками- не один народ,
Наша історія - козацька звитяга,
Предків несхитність та відвага.
І знову день веде в бій героїв,
Вони боротьбу відтепер подвоять,
З перемогою прийде щасливая днина
Во славу Всевишнього та України!

* * *
Колись моя пам'ять змиє дощем
Болю нестерпний гіркотний щем,
Забинтовану та скривавлену,
шрапнеллю зранену ніжну весну
Забуде пам'ять моя тих, хто зрадив,
хто зневірою серце ранив,
Забуде здрібнілих та низькопробних,
Зазомбованих і твердолобих.
А що не забуде? Що в мені лИшиться?
Те, що сьогодні кров'ю пишеться,
Те, що гартується на полі бою,
Що до Вітчизни палає любов'ю

* * *
Тихо... Незвична тиша
без сигналів тривоги,
Без підвалу, де люди
в схОві моляться Богу.
Читаю новини, чекаю,
що скоро війна скінчиться...
Що правда перемагає,
що Бога ім'я святИться!
Все пройде, і це минеться,
Світло здолає морок,
Радістю сповниться серце,
Лиш тільки біду поборем.
Тиша... Та чи надовго?
Ворог готує ракети...
Знову - сигнал тривоги,
Гуркіт сліпої смерті...
Вірую: сила світла
Приведе перемогу,
І запанують у світі
Правда та віра в Бога.

* * *
На всіх би вистачило життя,
бо воно - стрімке та безкрає,
В гирлі ріки під назвою Каяття
підземним вИтоком грає,
Б'ється пульсом на вені твоїй,
струмує у моїх венах,
Пеленає в серпанків легенький дим
клопотів шум навіжЕний.
Та не біймось його: то життя іде,
б'є, мов кінь, копитАми,
Воду джерельную спрагло п'є,
впереміш з чиїмось сльозами.
А могло ж те життя бути, ніби мед, -
солодке таке та жадане!
Якби не строчив страшний кулемет
смерті рядками...

* * *
А весна з війною не змирилась,
Буйно квітне, рястом майорить,
Ніби кличе, щоби подивились
Люди, як красиво можна жить!
Щоби погляд - не через приціли,
Щоби порох небо не коптив,
Щоб весні, її красі повірив
Навіть той, хто пекло запалив.
Та стріляє нерадивий градом,
Б'є з ракет крилатих в ту красу,
Зло у формі руського солдата
Спільно з горем чорну смерть несуть.
І вдяга печальний вЕлір вишня,
По загиблих плаче сторона...
Зупиніться, бо для миру вийшла
Українська чарівнА весна!
Українська весна. Слова Ганни Король, муз.та вик. Олександра Сичова.

* * *
Знову приснилась сирена,
Схоплююся та вдягаюсь...
Сон відлИнув від мене,
Ніч громами зітхає...
Маю зібрати сили,
Загнати хвороби подалі,
Щоб сумніви не зачастили
Та не полонили печалі.
Воїни, за наш спокій,
За біль та горе народу
Бийте рашистів, доки
Не змиють їх бистрі води!
Бийте, щоби втікали,
А чи попелом стали,
За те злодюг покарайте,
Що сон у нас відібрали!
Вистояти, не схилиться,
Де хочеться плакать - сміятись,
За наших загиблих - молиться,
Воїнам в пояс вклонятись ...
Вірю, що тиша настане,
Україна загоїть рани,
А сирена поселиться в ката,
Щоб не міг той до скОну спати
Воїни, за наш спокій,
За біль та горе народу
Бийте рашистів, доки
Не змиють їх бистрі води!
Бийте, щоби втікали,
А чи попелом стали,
За те злодюг покарайте,
Що сон у нас відібрали!

* * *

України печальна дата -
Чорний біль та полин-зоря,
Що, здавалось, страшніше гармати,
Бо невидимо все спопеля.
Пережито пекельне ,,похмілля"
З тисячами смертей, так ні:
Демон знову затіяв весілля,
Захлинається кров'ю в вогні...
Скільки треба йому, щоб напитись,
Щоб наситити жерло брудне?
Боже праведний, зглянься з блакиті,
Хай це лихо скоріше мине!
Ми гартовані концтаборами,
Нас чорнобильський біль не зборов!
Переможемо, адже із нами
Сила духу та Божа любов!

* * *
Ісусе, що сущий на небесах,
Споглядаєш Ти, певно, яка краса
Тобою створена йде з весною,
Та її розстрілюють орки війною.
Хай святиться Ім'я Твоє, Боже, навіки,
Молиться люд наш - малий і великий...
Не стомись від прохань наших: знову звертались
До Тебе із кам'яного підвалу...
Твою руку завжди відчуваємо, Боже,
Знаємо, що захистиш, допоможеш...
Вирує весна білим квітом дерев,
Україна вИстоїть і не помре!
В садах її буде співать соловейко,
Звучатиме музика ніжної флейти,
Во славу Всевишнього вся Україна
Помолиться та заспіва про калину...

* * *
Не плач-не журись,Україно, тримайсь!
Ти в світі - єдина, і кращих - нема,
Ти волю дала нам на рідній землі,
І віру, і крила, і мову, й пісні.
Раділа й страждала... Чекала завжди,
Якщо довелось нам в чужий край іти...
Нас світ впізнає: ми - твої українці,
Тебе ми не зрадим за врАжі червінці.
Перевертні, що на отій стороні,
То гнидявих мокшів злочинці сумні.
Не їм буде квітнути наша калина,
Тих зрадників світ прокляне, Україно!
Не плач, Батьківщино! Будь мужня та сильна,
Горнися душею до доньки та сина,
Відважно тебе всі рятують, країно,
Всевишній став поруч, тож згине ордИна!

* * *
Відбувся злУки час і час єднання,
Війна усіх поставила у стрій!
Тепер не до розмов та до чекання,
Коли смертями косить буревій
Та є і нині ті, що лАсі вкрасти,
Нажитися на горі і біді!
Невже їм в радість, що прийшли напАсті,
Що тим - підтримка рашівській орді?
В усі часи були герої й гниди,
Одним - війна, а іншим - ,,мать роднА"...
Всі нелюди народом будуть биті,
За кораблем кацапським підуть дна!
Відбувся час єднання, слави, злУки,
І хто тепер нас годен побороть?
А ворогам усіх мастЕй і руки,
І голову зіб'є за все народ.
Тож начувайтесь, прОкляті ординці,
,,Свої" бариги бійтесь і тремтіть:
Здолають вас і знищать українці,
На це Всевишній їх благословить.

* * *
Нас випробовує життя,
ГартУє, щоби не здавались,
І навіть в час гіркий - співали,
В бою не мали каяття.
Нас Бог під захист свій узяв,
Усі святі постАли поруч,
Тож згине в попіл клятий ворог,
Скоріш би час отой настав!
Ми - українці, той народ,
Якого бідам не збороти,
А вбивць, тих клятих ідіотів,
Ми приведем на ешафот!
Їх буде суд страшний судить,
Не бачить оркам руZьким раю!
Всіх ворогів ми подолаєм,
Сам Бог так діяти велить!

* * *
Все буде так, як мовиться у ,,СвЯтцях",
Як Бог велить та як віщує час,
І переможних труб оркестр роздастя,
Щоб вістю радості потішить нас.
Тож маємо в скрижалі написати
Все те, що нам від Господа дано:
Боротись, не здаватись, не чекати,
Допоки мир постукає в вікно.
І хто де може - діяти, не скніти,
Всупереч всім випробуванням -ЖИТЬ!
Тоді щасливий Янгол із блакиті
Про перемогу гучно просурмить

* * *
Ніч насувається, а мала би прийти
Тихесенько, навшпиньках, неквапливо,
У снах мені щось добре принести,
Якесь справжнісіньке дивАцьке диво.
Натомість - рве сирена височінь,
У душу лине-заповза тривога,
І вже - підвал, не зАтишна постіль,
Та безперервні молитвИ до Бога.
Я розлюбила ночі, хай скоріш
Приходять обнадійливі світання,
А з ними - про омріяне той вірш,
В якому буде гімн життю й коханню!

* * *
Земля не зраджує. Вона
Тримається за вісь корінням,
В ній - сили й слави глибина,
Де пророста добра насіння.
Земля нікуди не втіка,
Вона людей не залишає,
У неї, певне, є душа,
А де - ніхто про те не знає.
Земля і вічна, і свята,
По ній прийшли і в неї підем...
Нехай лиш множаться літа,
Хай згинуть горе, лихо, біди!
Землице-матінко, тримайсь,
ГорОю стань на захист лЮду!
Ми ще зберемо урожай,
У котрім мир та щастя будуть!

* * *
Такої ненависті до народу
Не чули ми з тобою, певне, зроду,
Її нічим не можна пояснити:
Державу нашу ворог хоче вбити!
Закатувати мій народ наміривсь,
Тортурами позбавить правди й віри,
Пісням підрізати-зв'язати крила,
Щоби до неба гучно не летіли...
Міста і села наші кат руйнує,
Мов навіжЕний - біситься, лютує!
Він нас готовий всіх зрівняють з землею,
Щоб Україну називать своєю!
Так, згодна: помилОк було багато,
ПолітикАни тішились розбрАтом,
Та ми самі собі давали раду!
Навіщо бомби, смертоносні гради?
Іде весна. Йде переможний травень.
Здолає лихо наш народ! Держава,
Мов фенікс той, - із попелу постАне,
Бо переможемо. Бо мир настАне!

* * *
Скоро, скоро неділенька Вербна,
Хай нам мир та спокій поверне,
Нехай розів'ється вербою,
Не бентежить серце журбою.
Після тої неділеньки - Свято,
Буде у нас гостей багато,
Та всі - дорогі, найрідніші,
Лиш не прийдуть, хто світ цей лИшив....
Їм не скажем, що через тиждень
Буде за Вербною Великдень...
Хто загинув - став перед Богом,
Просить в Нього для нас підмоги.
Буде Вербна й гарні новини:
Переможе гнид Україна!
Впаде ворог - загине, знаєм:
Про те ЗСУ та Бог дбають!

* * *
Матері солдат кацапських,
Хай вам сняться ті убиті,
Що народ так званий ,,братський"
Нам приніс ,,російським світом".
Хай згвалтовані вам сняться
І дівчатка, і дорослі,
Хай не знати всім вам щастя,
Хай чорти вас в пекло носять!
Хай вам сниться дім-руїна,
Місто, що спалили гради,
У крові моя країна,
Хай вам кров гукнЕться, гади!
Проклинати нас не вчили -
Ми всі виросли в любові!
Боже, дай нам стільки сили,
Щоб покінчити з ордою!
Хай усі в росєї плачуть
За загиблими доскОну,
Нам же волю Бог освЯтить,
Мир від Сяну і до Дону.
Буде згода, буде щастя
Між народами в державі:
Вже нас розлучить не вдастя!
Слава Україні, слава!

* * *
А після перемоги прийде мир,
Такий щасливий, що не передати!
І більше не гримітимуть гармати,
І бомб розриви не засліплять зір.
Настане мир для кожного із нас,
Церковні дзвони будуть веселитись,
Нікому відтепер не розділити
Народ, якого сам Всевишній спас!
Настане мир. Потрібно будувать,
І рани заживляти, і руїни,
Та ворогу нічого не прощать...
ВозрОдимося! Слава Україні !

* * *
Нехай це буде сон. Страшний.
Прокинуся - нема війни,
Нема катів, нема убитих,
Народ мій не розбрівсь по світу.
Все, як раніш: будівлі цілі,
І матері не посивілі,
І не в підвалах - пологові,
І ночі тихі та чудові!
Хай буде сном все те, що нині
Рашисти творять в Україні,
Лиш правдою - стрімка дорога
Молитви хай несе до Бога!
Всевишній чує, все Він бачить,
Ніколи Раші не пробачить:
Замучені кричать до Нього,
Щоб Україні дав підмогу,
Бо все - не сон, війна триклята,
І треба ворога здолати!

* * *
Махає Кирило Гундяєв кадилом,
Одобрює орків, всміхається мило,
І гірша, ніж кража, ота простота,
Порушені Заповіді від Христа:
Не вкрадь, не убий, возлюби... Возлюбили:
Міста українські жорстоко бомбили,
Засіяли градом, людей убивають,
Хто ж скаже, що нелюди з Богом зростають?
Хто ствердить, що всі вони - люд християнський?
Шукають, чи знайдеться кінь той троянський,
Щоб їм в Україні якОсь закріпитись...
Немає коня, всі ви будете биті!
Вас знищать Вітчизни сини, що в солдати
Пішли, щоби з вами, орда, воювати,.
Бог сили дає, Бог хранить Україну,
А ворог знайдЕ в нас собі домовину!

* * *
Шукайте щастя, до якого йти
Потрібно, мов до світлої мети!
Заплачте лиш для того, щоб дорога
Загиблим чистою була до Бога...
Лишень не смійте ворога прощати!
І ненависть до сьомого коліна
На нього нам прокляттям посилати,
А сваха моя каже: - До десятого!
Просімо в Бога миру Україні !
Нехай захисники в добру годину
Звільняють землю рідну повсякчас!
Славімо Господа - Він любить нас!

* * *
Не плакала навіть, як батько помер,
Хоч важко було з ним прощатись,
Та сльози упали мої, бо тепЕр
Бандити лютують у хаті.
Вони «переплюнули» Гітлера сук,
Котрі не жаліли народи.
Рашисти й фашисти - в словах прегУк,
Бо нищать життя і свободу.
Не можу вторОпати, як це гнилля
Наважилось край мій бомбити,
Жінок гвалтувати, поганить поля
Ногами, що брудом умиті!
Допоки Суд Божий позве звітувать,
Допоки їх Бог покарає,
Бажаю всім оркам пилюкою стать
Та згинути з нашого краю!
А тим матерям, хто родив цих забрОд,
Бажаю отримать розплату,
Бо Рашу кляне мій стражденний народ
І гнИдних ублюдків проклЯтих!

* * *
Україно моя, ти, напевно, сестриця Христа,
Бо ідеш, а чоло - у терновім вінку із заліза,
Кров'ю скрОплена вічнозеленая рИза,
У молитві щомиті і серце твоє, і вуста.
Поруч - янголи, ворогом лютим не вбиті,
Бо нікому ще світло здолать не вдалось!
Україно моя, ти поранена, просиш у світу,
Щоб пророцтво господнє на цілій планеті збулось!
Щоб єдиним щитом проти темряви стали народи,
Щоби воїни світла міцніли щомиті, щодня.
Ти здолаєш біду і рашистів! Ти будеш в свободі,
На гостИну до тебе збереться велика рідня.
В відбудованім домі столИ всім багаті накриєш,
Буде хліб і до хліба, і пісня крилата - до зір...
Потерпи, моя рідна, ти ж дітям своїм свЯто віриш,
Вони знімуть вінок твій, вони принесуть тобі мир!

* * *
ТілА бере сира земля,
Чужі, ворожі - в землю нашу.
Чи хто коли про москаля,
Що згинув, добре слово скаже?
Хто квітку висадить та кущ
Троянд пахучих чи бузковий?
Вже стільки відлетіло душ,
Що йшли вбивати час ранковий!
Їх тут безславна смерть знайшла,
Лежать розкидані убиті...
Відмити душу москаля
Від злочину чи воскресити
Не здатне небо, бо вони
Ішли сюди не воду пити!
Чиї ж ви, дітоньки, сини?
Хто міг убивць страшних родити?
Один скажений всіх довів
До тупоумія та сказу!
І час в сиренах онімів
Від прорашистської зарази!

* * *
Переселенці, що гнАні війною, здалЕку
Хай помисли в рідні краї прилетять, мов лелеки,
Хай ваші молИтви на захист Вітчизни, до Бога
ВіднАйдуть коротку та щиру і вірну дорогу!
У вирії - там, де вам прИхисток добрий знайшовся,
Моліться, щоб над Україною схОдило сонце,
Щоб ніч пройшла тихо, щоб без завивання сирени,
Щоб градом кацап не стріляв по нас злий, оглашЕнний.
Ще маю прохання. Ведіть себе там, де ви нині,
Пристойно та гідно, бо ви - громадяни Вкраїни,
По ваших ,,манерах" світ буде наш край пізнавати,
Тож будьте всі гідні героїв, теж будьте крилАті!
Ні, я не мораль вам читаю, я тільки благаю,
Щоб гідно несли у важкий час той бренд свого краю
Величний, прославивший дужу, єдину
Нам Богом даровану - неньку святУ Україну!

* * *
Дитина в матері питає:
- Чом руські край наш розбивають?
Будинок рідний зруйнували,
І по сусідньому стріляли...
- Вони, дитя моє кохане,
Бандити. Їх не вчили мами
Молитись Богу, рідну землю
У квіти прибирать, оселю.
Вони, ріднЕсеньке, не винні,
Що не любили небо синє,
Що книги гарні не читали,
Що душу брудом оскверняли,
От і зросли в таких поганців,
В бридких недолюдей, зас.анців,
Куди не підуть - всюди горе.
Та Україна орків зборе!
Лани широкі хлібом вродять,
Ми житимемо на свободі,
Сирени підуть вить до Раші,
Там їм звучати буде краще.
Хто з орків лишиться - розкаже
Про наш народ, про мужність нашу.
Дитинонько, ми переможем,
Бо з нами - правда й сила Божа!

* * *
Ти, мій коханий краю, потерпав
Від половців, батийського нашестя,
Тебе фашист-злочинець убивав,
Та сила твоя і життя воскресли.
Ти - Україна, вільна і ясна,
Могутня, величавая держава,
Моя неопалима купина,
Мого народу правда, воля й слава
Впаде тирана клітка золота,
І підуть орки в землю й за водою,
Бо згине лаптеносная орда,
Як всі, хто йшов знущатись над тобою.
На серці - рана, в косах - сивина,
Поранене життя рашистським градом...
Моя неопалима купина,
Моя державо, ти розквітнеш садом,
Ти миру явиш дивнії дива,
Ти Феніксом відродишся, країно!
Свята, неопалима купина -
Благословенна Богом Україна.

* * *
Прийду не в храм,а в ті місця святії,
Де силу нам дав Бог здолать Росію.
У Маріуполь, Бучу, до Херсону,
Де Бог свою поставив оборону.
Приїду у Чернігів, потім - в Київ,
До Шостки, в іншії міста святії...
Я не соромитимусть заридати
Біля кацапом знищеної хати,
Біля могил, що братськими зовуться,
Хай сльози мого болю там поллються...
Ні, я не в храм піду: під небом стану,
Всевишньому подякую,, що зглянувсь,
Що допоміг смертей здолать заграву...
Тож слава Богу - Україні слава!

* * *
Важко, та буду сильною,
Не маю права розслабитись,
Бо хочу лишИтися вільною,
Тож не стану тУгою бавитись!
На скроні сипнуло срібною
Памороззю холодною,
Та я залишаюся вільною,
Бо серце б'ється свободою!
Ночі в лещАта сковують,
Ворог цілить із мороку стрілами,
Та я буду завжди нескореною,
Бо народилася вільною.
Все пережити маємо
І не зігнутись колінами!
А ворога ми здолаємо ,
Україна завжди буде вільною!

* * *
Ні, ми не мітили в герої,
Аж надто мирними були,
Не планували у двобої
Зійтися чи кріпить тилИ.
Артерії доріг вкладали
На переЯмлених шляхах,
Вітчизну-матір прославляли
Щодня у праці та в піснях.
Були у нас політикАни,
Що наловчИлися брехать,
Бо так наївних у кайдАни
Неправди легко було взять.
Ми обирАли, вибирали,
А брехуни - колода карт,
КотрУ уміло тасували
Десятки днів та літ підряд.
І де ж вони, ті гниди, нині?
В яких рядах ідуть у бій?
Як вони служать Україні?
Чи є хто на передовій?
Були в тузах, а стали шістки,
Маленькі клОпики і гній!
До вас, гидОта, прийде звістка,
Що головний програли бій.
Бо ви не кращі, ніж рашисти,
Ви - зло, ви - пЕкло із тривог!
Домоклів меч над вами вИсне,
А з нами - Україна й Бог!

* * *
Нещодавно від друзів дізналась,
Що вІрші мої читають
Ті, кого нині в підвАли
Життя для рятунку сховало,
Хто виїхав, в хаті лишився -
Читають, бо крИця-слово,
Бо захисниця-мова
Віру дає, плекає
Надію на звільнення краю!
Я в свої вірші душу
Переливати мушу,
Щоби теплом їхнім гріти
Тих, хто розбрівся світом,
Тих, хто полинув у вирій,,
На повернення маючи віру,
Бо кращої, ніж Україна,
Немає ніде країни!
Тут - воля живе і доля,
Тут - хлібом вирУє поле,
Під сонцем колОсся так сяє,
Мов золотом відливає!
А небо яке над нами,
А які соковиті трави,
А квіти які багаті,
А мрії які крилаті!
Повернетесь всі додому,
Із серця скинете втому,
Я ж вам, українці, найліпші
Життям писатиму вірші.

* * *
Ранок. Не поранений, не вбитий
Вийшов сонцем землю освятити.
Молитовно подививсь навколо
І подав пташками перший голос.
Ранок доторкнувсь церковних дзвонів,
Заплескав у крихітні долоні
Малюків, що туляться до неньки,
Адже теж прокинулись раненько.
Ранок так зрадів і сонцю, й тиші,
Заквітчався у садочку в вишні,
Весело в барвінок нарядився
Та сердечно Богу помолився.
Так і я, мов ранок гамірливий,
Жити хочу вільно та щасливо,
І нехай під мирним небом квітне
Доля в Божім благодатнім світлі!

Ганна КОРОЛЬ