Науковці виявили в ДНК сучасної людини сліди двох невідомих давніх популяцій

У ДНК сучасних людей виявили сліди схрещування з двома невідомими вимерлими лініями давніх гомінініів, які існували поряд із неандертальцями та денісівцями. Одне зі схрещувань відбулося в Африці понад 50 тисяч років тому, а інше — понад 1,7 мільйона років тому в Євразії. Про це повідомив оглядач Енріко де Лазаро у виданні Sci.News з посиланням на результати дослідження, опубліковані 30 липня 2026 року в журналі Science.

Дослідження очолили науковці Каліфорнійського університету в Берклі за участі фахівців Університету Джонса Гопкінса. Для виявлення генетичних слідів стародавнього схрещування без використання викопної ДНК автори розробили новий обчислювальний метод TRACE (TRacking Archaic Contributions via ARG Estimation). Ця методика реконструює генеалогічні зв'язки на основі аналізу сотень геномів нині живих людей.

Аспірант Каліфорнійського університету в Берклі Юлін Чжан так оцінив сучасний стан досліджень еволюції:

«Секвенування геномів неандертальців і денісівців змінило наше розуміння еволюції людини, виявивши докази обміну генами між сучасними людьми та давніми гомінінами. Більшість сучасних жителів за межами Африки мають від 1 до 2% неандертальського походження, а жителі Азії та Океанії — від 0,1 до 5% денісівського походження. Давня спадковість мала значний вплив на адаптацію людини та захворювання, зробивши внесок у такі риси, як пігментація шкіри, адаптація до високогір'я та імунна функція. Однак на сьогодні опубліковано лише шість високоякісних архаїчних геномів — чотири неандертальські та два денісівські, і всі з Євразії. Отже, наші знання про еволюційну історію та вплив архаїчного походження за межами Євразії й у більш глибоких часових масштабах залишаються неповними».

«Лінія-привид» в Африці та надстародавні предки

За допомогою методу TRACE дослідники ідентифікували так звану «лінію-привид», яка змішалася з анатомічно сучасними Homo sapiens в Африці понад 50 тисяч років тому — до початку масштабної міграції в Європу та Азію. Ця гілка відокремилася від спільного деревоподібного древа приблизно 800 тисяч років тому.

Стосовно географії поширення цієї лінії Юлін Чжан зазначив:

«Попередні публікації припускали можливість існування примарного походження — спадковості від невідомих архаїчних ліній у сучасних людей, але вони не мали висновків щодо того, чи присутня ця невідома спадковість лише в африканців, і коли саме відбулася подія інтрогресії. Нам вдалося знайти та картувати геномні локації в сучасних людей, які походять від цієї лінії-привида, і показати, що ця примарна спадковість присутня у всіх сучасних людей, а не лише в африканців».

Кожна сучасна людина має приблизно від 0,5 до 1% геному, успадкованого від цієї африканської «лінії-привида».

Друга виявлена лінія є ще давнішою — її вік оцінюють орієнтовно у 1,8 мільйона років. Ця популяція не схрещувалася з сучасними людьми напряму, а змішалася з денісівцями в Євразії. Згодом, коли денісівці передавали свій генетичний матеріал Homo sapiens, ця надстародавня ДНК потрапила до сучасного людського геному. Найвищий її рівень зафіксовано у населення Океанії.

Постдокторський дослідник Університету Джонса Гопкінса доктор Аржун Бідданда підкреслив значення цього відкриття:

«Знахідка надстародавньої лінії є особливо захопливою, оскільки вона розкриває генетичний внесок людської лінії, яка жила понад мільйон років тому, попри відсутність будь-якої секвенованої ДНК цієї популяції».

Загалом обидві нововиявлені лінії становлять близько 2% геному сучасної людини.

Вплив на імунітет та перспективи методів

Значна частина архаїчних фрагментів ДНК сконцентрована в ділянках геному, які відповідають за імунітет і метаболізм. Дослідниця з Каліфорнійського університету в Берклі доктор Прія Мурджані так пояснила цей факт:

«Такий паттерн не є повністю несподіваним. Адаптація до нових патогенів та джерел їжі була одним із найсильніших селективних тисків в еволюції людини. Схрещування з іншими людськими групами принесло нову генетичну варіативність, надавши додатковий сировинний матеріал для природного добору. Корисні варіанти потім могли зберігатися та поширюватися протягом багатьох поколінь».

Науковці розраховують виявити сліди інших давніх ліній у міру розширення світових баз даних геномів. Також ідентифікації надстародавнього предка можуть сприяти нові ДНК-дані денісівців та аналіз білкових послідовностей викопних решток Homo erectus.

Доктор Прія Мурджані підсумувала значення обчислювального підходу:

«Я вважаю, що ці нові обчислювальні методи, які дозволяють нам реконструювати генеалогічні зв'язки, є наступним рубежем у цій галузі, оскільки вони дозволяють нам розкривати приховані епізоди з нашого минулого без потреби у стародавній ДНК».