Прокляття як зброя. Як Петро І організував незаконну анафему Мазепі та чому вона стала символом імперського придушення

12 листопада 1708 року в Глухові та Москві одночасно пролунав церковний вирок: «Анафема Івану Мазепі!». Це прокляття, організоване Петром І, стало не лише релігійним актом, а й потужним політичним інструментом для дискредитації гетьмана.  Це був не просто церковний обряд, а вистава, ретельно спланована Москвою, аби назавжди поховати ім'я Івана Мазепи в очах його народу. Ця стаття розкаже, як саме відбувалася ця розправа, хто стояв за нею, чому анафема була незаконною з канонічної точки зору і як вона вплинула на долю України. Разом з культурним порталом Експеримент пройдемося хронологією подій, розберемо тексти, імена та мотиви – щоб ви зрозуміли не лише факти, а й механізм імперського придушення.

Зникнення гетьмана: перші кроки до помсти

Все почалося 24 жовтня 1708 року. Іван Мазепа, залишивши в Батурині наказ гарнізону не впускати московитів, виїхав із резиденції з невеликим почтом. Він прямував до армії Карла XII, але по дорозі зупинився, щоб пояснити старшині свої наміри. Гетьман не ховався: він відкрито заявив, що залишає Петра І та шукає протекцію шведського короля. Це був не імпульсивний крок, а результат багатьох років роздумів – Москва дедалі більше обмежувала права козаків, забирала полки на безглузді війни, підвищувала податки. Союз зі Швецією здавався єдиним шансом зберегти автономію Гетьманщини.

Петро І дізнався про «зникнення» гетьмана майже миттєво. Реакція була блискавичною: наказ Меншикову захопити Батурин і знищити його. Але цього було замало. Цар розумів, що військова сила – лише частина справи. Потрібно було зруйнувати авторитет Мазепи в очах українців. Тому вже напередодні падіння Батурина – 2 листопада – Петро розіслав листи генеральній старшині, полковникам і духовенству. У них гетьмана називали «изменником», корисливцем, який дбав лише про власне збагачення, людиною, що нібито силоміць хотіла навернути українців у католицизм. Більшість простого люду, не знаючи справжніх причин, повірила цим наклепам. Так почалася пропагандистська війна, яка передувала церковній.

Глухівська вистава: як заочно стратили опудало гетьмана

Першим актом публічного приниження став обряд позбавлення Мазепи гетьманства 5 листопада 1708 року в Глухові. Оскільки гетьман був живий і вільний, церемонію проводили заочно. За наказом Петра в центрі міста спорудили ешафот із шибеницею. На ньому поставили опудало гетьмана в андріївській стрічці – символі найвищої царської нагороди. Меншиков і Головкін піднялися на поміст, розірвали патент на орден Святого Андрія Первозванного, а потім зачитали довгий текст. У ньому перелічувалися «благодіяння» царя, його довіра до Мазепи та «невдячність» гетьмана.

Далі кат зірвав стрічку з опудала й повісив його. Це була вистава в дусі барокового театру – з елементами середньовічних страт. В Україні такого раніше не бачили: так, раніше гетьманів скидали, але не влаштовували публічних страт заочно. Ця церемонія мала залякати старшину й показати, що навіть відсутній ворог не втече від покарання. Опудало стало символом: Мазепа вже не гетьман, а злочинець, гідний шибениці.

Церковний вирок: анафема в Глухові та Москві

Кульмінацією стала анафема 12 листопада 1708 року. Обряд відбувся одночасно в двох місцях: у Глухівському соборі Святої Трійці та в Успенському соборі Московського Кремля. У Глухові церемонію очолювали українські архієреї – київський митрополит Іоасаф Кроковський, переяславський єпископ Захарія Корнилович, чернігівський архієпископ Іоанн Максимович. Присутні були цар, новообраний гетьман Іван Скоропадський, генеральна старшина та новгород-сіверський протопоп Афанасій Зарудний.

Сценарій розробив сам Петро І. Після літургії та молебну Зарудний виголосив проповідь про зрадників минулих часів – від Юди до Гришки Отреп'єва. Він виправдовував прокляття, наголошуючи на «священності» царської влади. Потім чернігівський і переяславський єпископи зачитали пастирське звернення до народу: Мазепа відлучений, усі мусять коритися Скоропадському. Духовенство було в чорному, тримало чорні свічки – символ трауру й прокляття.

У Москві анафему виголошував Стефан Яворський, блюститель патріаршого престолу. Він згадував заслуги Мазепи, але різко переходив до звинувачень у зраді. Кульмінацією стали слова: «Зрадник Іван Мазепа, за клятвопорушення і за зраду великому государю, анафема!». Яворський повторив їх тричі, архієреї вторили: «Анафема, анафема, анафема, буді проклят!». Наостанок він ударив посохом по зображенню гетьмана – ніби закріплюючи вирок.

Цікава доля Глухівського собору, де проголосили анафему Мазепі. Архієпископ Філарет Гумілевський у своїх працях згадував: «Страшною потім була доля цього глухівського собору». І справді, храм, де проголосили анафему Мазепі, не раз потерпав від пожеж, а в 1962 році радянська влада остаточно знесла його бульдозерами, влаштувавши на тому місці звичайний парк – ніби стираючи пам'ять про події, що змінили хід української історії.

Чому анафема була незаконною: канонічний і політичний виміри

З канонічної точки зору анафема не мала сили. Церква відлучає за єресь, блюзнірство чи тяжкі гріхи проти віри – але не за політичні рішення. Мазепа не зраджував православ'ю: він укладав союз із протестантами, але це було зовнішньополітичним кроком. Православні патріархати – Константинопольський, Александрійський, Антіохійський, Єрусалимський – ніколи не визнали цього прокляття. Для них воно залишалося внутрішньою справою Московського патріархату.

У Московській державі анафема давно стала політичною зброєю. Проклинали Григорія Отреп'єва, Степана Разіна, Омеляна Пугачова – усіх, хто посягав на царську владу. Мазепу викляли не одного: разом із ним – його побратимів, однодумців, навіть тих, хто просто вагався. Це був колективний вирок цілому рухові за незалежність.

Реакція народу й духовенства: не всі повірили Москві

Не всі українці прийняли анафему. На Запорожжі її ігнорували: кошовий Кость Гордієнко називав московські укази «папером від антихриста». У Переяславі, Чернігові, Полтаві окремі священники відмовлялися читати прокляття. Деякі ховали портрети Мазепи в іконостасах або служили панахиди «за упокій мученика Іоанна». У Глухові священник Василь Зарульський у 1709 році публічно розірвав текст анафеми під час служби – його стратили, але пам'ять про нього жила.

Прості козаки й селяни часто не розуміли суті. Для них Мазепа залишався меценатом, який будував церкви, друкарні, опікувався Києво-Могилянською академією. Чутки про «католицьку зраду» не прижилися: гетьман все життя підтримував лише православ'я.

Довготривалий відбиток: від XVIII століття до сьогодення

Анафема діяла формально до 1918 року, коли Патріарх Тихон скасував її «за давністю». Але Московський патріархат і досі вважає її легітимною – попри очевидну політичну природу. У XIX столітті прокляття використовували для виправдання русифікації: Мазепу зображували як Юду на фресках, у проповідях, у шкільних підручниках.

У ХХ столітті ситуація змінилася. У 1990-х УПЦ Київського патріархату визнала анафему недійсною й відновила поминальні служби за Мазепу. Після утворення ПЦУ ця позиція стала офіційною. Перед смертю 1709 року над гетьманом прочитали розрішальні молитви – це зняло будь-які земні прокляття. Його душа, за церковним вченням, спочиває в мирі.

Прокляття Мазепі показало, як релігія може стати зброєю проти власного народу. Воно не лише знищило репутацію гетьмана, але й легітимізувало знищення Батурина, ліквідацію автономії та століття приниження. Сьогодні, коли Україна знову відстоює свою суб'єктність, події 1708 року набувають особливого сенсу. Вони нагадують: справжня зрада – не в пошуку союзників у Європі чи за океаном, а в підкоренні чужій волі. Мазепа програв битву, але виграв вічність: його ім'я стало символом опору, а не прокляття. І доки стоятьмуть церкви, збудовані за його кошти, доки звучатиме його ім'я в молитвах – анафема залишиться лише папером, який вітер історії розвіяв.

 Більше новин читайте на наших інтернет-ресурсах:
Телеграм-канал  - Facebook  - Instagram.