Земний шлях у небесному Слові, або Ті, хто плекали мову

Є люди, життя яких становить дивовижний калейдоскоп загадок: чому саме так відбувалося і чому це саме з ними?
Їхні біографії, як правило, наповнені багатьма знаковими подіями, датами, людьми. І їхні долі теж стають знаковими для інших людей. Я веду мову про Валерія Петровича Бойченка, який для багатьох із нас постає в пам'яті полум'яним оратором, поетом, публіцистом з яскраво вираженою громадянською позицією патріота України у всіх проявах і виявах. Він мав особливий характер: бути першим «на лінії вогню» (посилаюсь на його власні слова), бути серед тих, хто словом і ділом стояв біля витоків нашої української державності. Короткі біографічні дані Валерія Бойченка засвідчують: він був першопрохідцем у відкритті краси і сили поетичного українського Слова, яким володів досконало, професійно, авторитетно. Завжди мав власну точку зору на будь-які суспільно-політичні процеси, що відбувалися в Україні на зламі 80 - 90-х років минулого століття.

Народився Валерій Бойченко 3 травня 1941 р. в місті Снігурівка на Миколаївщині. Закінчив школу в Херсоні. У 1965 році отримав диплом вчителя на факультеті іноземних мов Львівського університету ім. І. Франка. Він часто згадував древній Львів, який зробив з нього «щирого українця». Ще з тих, студентських років, перейнявся «українським духом» і почав писати вірші українською мовою. Потім деякий час жив і працював у Середній Азії, а повернувшись до Херсона підготував і видав свою першу поетичну збірку «Іскри» (1972 р.). Після виходу в світ другої книжки «Сонячні кола» (1975 р.) прийнятий до Національної Спілки письменників України (1976 р.).

Після переїзду до Миколаєва розпочинається нова сторінка літературно-поетичної творчості, активна громадянська діяльність Валерія Бойченка: двічі обирається головою Миколаївської обласної письменницької організації, керував літературним об'єднанням «Стапель», був членом правління Українського Фонду культури, співголовою товариства «Зелений світ», першим головою відродженого в Миколаєві обласного відділення Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т. Г. Шевченка, товариства «Меморіал», брав участь у заснуванні Народного Руху України, Конгресу української інтелігенції. Два роки вів на обласному телебаченні авторську культурологічну програму «Основи», став одним із засновників та головою редколегії просвітницької газети «Аркасівська вулиця».

Упродовж трьох десятків років видавав нові поетичні книжки, зокрема, «Поліття» (1977 р.), «Багряні колони» (1978 р.), «Широти» (1981 р.), «Світлі ріки» (1984 р.), «Доброта» (1987 р.), «Птахи над полум'ям» (1989 р.), «Правий берег» (1991 р.), «Який широкий світ!» (збірка поезій для дітей, 1989 р.), «Книга Леля» (2006 р.).

Переклав дві збірки англійської та американської поезії для дітей «У мене курочка була» (1973 р.) та «Зроду ще такого я не бачив» (1975 р.). Опубліковані переклади американського поета Роберта Фроста, повість американського письменника Віля Джемса «Димок» (1980 р.), та роман англійського класика Р.-Л. Стівенсона «Корабельна катастрофа» (1984 р., друге видання - 1996 р.). Валерій Бойченко відомий численними публікаціями з історичного та літературного краєзнавства. Його навчальний посібник «З історії словесності Південного Прибужжя» (2005 р., 2006 р.) став незамінним для учителів-філологів, студентів, учнівської молоді. Він багато працював у архівах, тож відкривав для широкого читацького загалу маловідомі чи невідомі сторінки історії, культури, освіти України. А ще численні виступи на радіо, зустрічі з читачами в бібліотеках, в школах, в університетських аудиторіях.  Про свого старшого побратима Дмитро Кремінь написав: «Валерій Бойченко саме з тієї когорти, котра першою йшла на працю, боліла чужими болями, відкидаючи посполиту «свою хату скраю». А ще він Поет справжній, змістовний, запалюючий…»

І, як Поет справжній, Валерій Петрович допомагав початківцям. Від себе додам: мою першу книжку «На джерело дивлюсь» редагував В. П. Бойченко. Його дружні, професійні поради стали орієнтиром у великому світі поетичного Слова, і це в моїй пам'яті назавжди...

Валерій Петрович був надзвичайно тонким ліриком, що засвідчує його «Книга Леля», - лірична драма, яка побачила світ у миколаївському видавництві «Іліон» у 2006 році. Ця книга - сповідальна і натхненна, присвячена дружині поета Лесі Дмитрівні Бойченко. У передмові автор зізнається: «... Здається, у сучасному нашому загрозливому й жорстокому світі саме це високе й непереможне почуття Любові - єдина творча сила, здатна врятувати людство і всесвіт, сплавивши своєю животворною наснагою й кохання між людьми, й материнсько-батьківське почуття, й священну любов до Вітчизни... Тож у цій книзі двоєдиний мотив любові до прекрасної жінки й матері-України...
...Тепер я певен, що лише животворяща Любов - ніщо інше не захищає й не рятує нас у стихії життя».

Ці одвічні почуття, які були притаманні людям з давніх-давен, від заснування Божого світу, стали суттю і змістом земного шляху В. П. Бойченка.

І, як Заповіт поета для нащадків звучать його полум'яні рядки:

Якщо в нас душі ще земні,
Ще віра є в мету свою,
Виносьмо наперед знамена,
Пробиті кулями в бою.
Бо то не правда, що спромоги
Не додає в єство твоє.
Бо то не прапор, що за нього
Ніхто життя не віддає.
На цьому ставлю крапку.

P. S. В одному із своїх численних інтерв'ю В. П. Бойченко сказав: «Берегти рідне слово, плекати рідну українську мову означає - берегти людські душі в Україні вічній».