«Древній руський Одонацер!»: як вождь, що повалив Рим, став натхненням для Богдана Хмельницького

У 1657 році, під час похорону Богдана Хмельницького, генеральний писар Запорозького війська Самійло Зорка виголосив промову. Звертаючись до покійного гетьмана, він сказав: «Милий вождю! Древній руський Одонацер!».

Цим порівнянням Зорка пов’язав дві далекі епохи. З одного боку - події 476 року, коли вождь Одонацер (Одоакр) скинув останнього римського імператора на Заході. З іншого - козацьку боротьбу XVII століття. Для тогочасних українських літописців Одонацер був не просто чужинцем, а своїм - русином, який став королем Італії і завершив історію Західної Римської імперії.

Разом з міжнародним культурним порталом Експеримент розглянемо, що відомо про Одоакра з історичних джерел, а що належить до пізнішої традиції. І головне - чому саме його образ так міцно закріпився в козацькій історичній пам’яті.

Походження Одоакра: що кажуть факти і що - легенди

Сучасні історики в основному вважають Одоакра представником одного з германських або змішаних племен. Він народився приблизно в 433 році. Його батько Едек служив у гунів Аттіли. Сам Одоакр довгий час перебував на римській військовій службі як федерат - союзник-варвар. Він пройшов шлях від рядового командира до впливового воєначальника.

У 476 році воїни-федерати, яким римська влада не надала обіцяних земель, підняли повстання. Одоакр очолив їх, скинув юного імператора Ромула Августула і став фактичним правителем Італії. Він не проголосив себе імператором, а взяв титул короля. Це рішення вважається символічним кінцем Західної Римської імперії.

Поряд із цим існує інша лінія свідчень. У деяких середньовічних джерелах, зокрема в Brevis historia, Одоакра називають Ruthenus - русином. Пізніше, у XVI столітті, на меморіальній плиті в Зальцбурзі його згадали як Rex Rhvtenorvm - короля рутенів. Багато вчених вважають ці свідчення пізніми і ненадійними. Однак для українських інтелектуалів XVII століття саме вони були важливими.

Особливо активно обговорювалася тема ругів. Це плем’я жило на Балтійському узбережжі. Деякі джерела ототожнювали ругів з русами. Через п’ятсот років після Одоакра княгиню Ольгу в Європі називали «Регіна Ругорум» - королевою ругів. Козацькі літописці спиралися на ці відомості, щоб показати: Одонацер належав до давньої руської традиції. Це не академічна історія в сучасному розумінні, а частина тогочасного уявлення про своє минуле.

Як Одоакр правив Італією

Одоакр правив майже 14 років - з 476 по 490–493 рік. Для людини свого часу він діяв досить розсудливо. Він не став руйнувати римські установи. Сенат продовжував засідати, призначалися консули, діяло римське право. Одоакр навіть призначив свого сина Тілу цезарем, намагаючись надати владі легітимності в очах римлян.

Головною його реформою стала земельна. Воїни, які його підтримали, отримали наділи землі як звичайні федерати. Це допомогло стабілізувати ситуацію в Італії після довгих років безладу. Одоакр утримував порядок, не допускав великих грабунків і навіть повернув під свій контроль Сицилію.

Але мир тривав недовго. Східний імператор Зенон не хотів миритися з самостійністю Італії. У 489 році він направив проти Одоакра остготського короля Теодоріха. Війна тривала кілька років. Одоакр добре тримав оборону, особливо в Равенні, але в 493 році був змушений укласти угоду. Під час бенкету Теодоріх особисто вбив його. Так закінчилося правління людини, яка поставила крапку в історії Західного Риму.

Козацька пам’ять про Одонацера

Для авторів козацьких літописів Одонацер був важливим символом. У «Білоцерківському універсалі» 1648 року, пов’язаному з Богданом Хмельницьким, згадується, як «збірна бойова сила русів із Ругії від Балтицького помор’я» на чолі з князем Одонацером взяла Рим. Там прямо говориться:

«Навіть Стародавній Рим (що може називатися матір'ю всіх європейських міст), який володів багатьма державами й монархіями і пишався колись своїми шістьмастами сорока п'ятьма тисячами війська, в давні віки взяла й чотирнадцять літ тримала далеко менша проти згаданої збірна бойова сила русів із Ругії від Балтицького, або Німецького помор'я, на чолі яких стояв тоді князь Одонацер, - сталося це в році 470 після Різдва Господнього. Отож ми йдемо за прикладом наших давніх предків, отих старобутніх русів, і хто може заборонити нам бути воїнами і зменшити нашу лицарську відвагу!»

Цей уривок показує, як козаки використовували історію Одоакра в політичній боротьбі. Вони наголошували: навіть величезний Рим колись упав перед меншою, але згуртованою силою русів. А отже, і їхня війна з Річчю Посполитою - це не бунт, а продовження давньої лицарської традиції. Предки вже колись перемагали великі імперії, тож і тепер мають на це право.

Найяскравіше порівняння з’явилося саме на похороні Хмельницького. Коли Самійло Зорка назвав гетьмана «древнім руським Одонацером», він поставив його в один ряд з легендарним вождем. Для козацької старшини це означало визнання: Богдан - такий самий сильний і мудрий керівник, як той, хто завершив епоху Риму.

Чому ця історія була важливою для козаків

Козаки жили в час, коли їм постійно доводилося доводити своє право на існування і свободу. Звертання до давньої історії допомагало. Якщо руги - це руси, а Одонацер - русин, то козаки ставали спадкоємцями могутньої традиції. Не бунтарями, а продовжувачами справи предків.

Саме тому в «Літописі Величка» та інших текстах Одонацер постає не як чужий варвар, а як свій герой. Це було частиною формування історичної свідомості. Люди того часу шукали в минулому приклади сили, незалежності та військової доблесті.

Сьогодні ми можемо по-різному ставитися до цих інтерпретацій. Академічна наука більш скептично оцінює слов’янське походження Одоакра. Але для розуміння козацької епохи важливо саме те, як вони самі бачили свою історію.

Що залишається з цієї історії сьогодні

Одонацер - приклад того, як одна людина може вплинути на перебіг великої історії. З федерата та союзника Риму він став королем і завершив період у понад тисячу років римської державності на Заході. Його правління показало, що «варвари» могли не тільки руйнувати, але й підтримувати порядок.

Для української традиції важливіше інше. Одонацер став частиною ланцюга пам’яті: від давніх русів Балтійського помор’я до Київської Русі й далі - до Запорозької Січі.  Козаки бачили в ньому підтвердження того, що навіть малі народи здатні змінювати хід історії.

Саме тому слова Самійла Зорки не були випадковими. Вони показували зв’язок з минулим і давали натхнення в складні часи. І сьогодні, коли ми читаємо ці тексти, ми бачимо, як історична пам’ять працює: вона бере факти, додає сенс і допомагає народу йти вперед.

Больше новостей читайте на наших интернет-ресурсах:
Телеграмм-канал - Facebook - Instagram.