Квиток до Канади залишився невикористаним: історія бойового медика з Миколаївщини

П'ятнадцять років тому Ігор виїхав із Миколаївщини до Канади. Там працював, облаштовував життя, але ніколи не втрачав зв'язку з рідним краєм. Його батьки, діти й онуки залишалися в Україні.

«Життя склалося так, що переїхав в іншу країну. Де тільки не працював, доки, як кажуть, не став на ноги. А рідну землю ніколи не забував, бо тут мої батьки, діти, онуки».

Повномасштабне вторгнення застало чоловіка на Миколаївщині, куди він приїхав провідати рідних. У кишені вже був квиток на літак до Торонто, однак скористатися ним Ігор навіть не думав.

«Ну як би я міг кинути своїх батьків і рідних, коли росіяни наступали вже й на Миколаївщині?»

Він добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Завдяки медичній освіті та підготовці став бойовим медиком одного з підрозділів 160-ї окремої ракетної Одеської бригади.

Перші бойові завдання Ігор виконував на рідній Миколаївщині. Згодом воював на Донеччині, Харківщині, Сумщині та Курщині. За цей час за його плечима — сотні евакуацій і врятованих життів українських захисників.

«Коли доводилося евакуйовувати наших бійців з поля бою, зокрема й непритомних, потрібно було за лічені секунди прийняти правильне рішення».

Бойовий медик переконаний: у критичний момент найважливіше — холодний розум і професіоналізм.

«Для успішної роботи медика емоції зайві, вони тільки заважають. Медик повинен діяти швидко, спокійно і ні на що не відволікатися. Тому робиш свою справу на автоматі, як звичайну роботу».

Півтора року тому допомога знадобилася вже самому Ігорю. Після удару керованою авіабомбою його засипало уламками. З-під завалу бойового медика витягнув побратим. Після лікування та реабілітації він повернувся до служби.

«Що мотивує? Якщо я вже взявся за щось, то йтиму до кінця. І по-іншому не можу, мабуть, характер у мене такий. Тому я не залишу побратимів і нашу спільну справу. Дружина ставиться до цього з розумінням. Донька й онуки знаходяться в Україні. Вони пишаються, що дідусь їх захищає. І я завжди відчуваю їхню підтримку».

Історія Ігоря — це історія людини, яка, навіть проживши багато років за океаном, не втратила зв'язку з рідною Миколаївщиною. Коли війна прийшла до його дому, він зробив вибір залишитися поруч із близькими та стати на їхній захист.

Сьогодні, рятуючи життя побратимів, Ігор продовжує захищати не лише тих, хто поруч із ним на бойових позиціях, а й свій рідний край, де на нього чекають найдорожчі люди.
⠀