Голоси незламності з Ольштина: як діти війни оживили вірші Лесі Українки

24 жовтня 2026 року в Ольштині відбувся XXIII Przegląd Ukraińskiej Poezji Śpiewanej oraz Piosenki Autorskiej i Współczesnej (Огляд української співаної поезії та авторської і сучасної пісні). Це традиційний щорічний конкурс, який роками об’єднує дітей та молодь української діаспори з усього Вармінсько-Мазурського воєводства. Цьогоріч головною героїною події стала Леся Українка — поетеса, чий голос крізь століття дивовижно резонує із сучасністю.

Захід зібрав понад 130 талановитих учасників. Поруч із вихованцями місцевих осередків діаспори яскраво заявили про себе діти-біженці, які вибороли нагороди як у художньому конкурсі «Портрет Лесі Українки», так і в музичному. Це діти війни, які знайшли у творчості поетеси силу говорити зі світом.

«Я більше не боюся»: голос Півдня України

У поетично-музичній частині фестивалю одну з відзнак отримала 13-річна Анастасії Божко. Вісім місяців дівчинка прожила в тимчасово окупованому Херсоні. Коли вона приходила до школи, солдати з автоматами перевіряли її рюкзак, а російські вчителі залякували, що України більше немає і на всіх, хто не підкориться, чекають репресії.

Можливість стояти на сцені в Польщі для неї та інших дітей-біженців — це не про «туризм» чи нові враження. Це шанс сказати вголос: ми втікали з України, щоб врятувати життя, і тепер наш обов’язок розповідати світу про злочини в час війни, бо ми — очевидці.

«В окупації ми були змушені мовчати, ховатися, приховувати свою українськість. Я дуже боялася, але вийшла на сцену з віршами Лесі Українки, щоб самій собі і всім людям сказати: «Я більше не боюся. Я хочу, щоб світ мене почув», — ділиться Анастасія.

Для виступу дівчина обрала вірш «Сафо». Леся Українка написала цей твір, коли їй також було лише 13 років. У цьому ранньому шедеврі поетеса звертається до античної легенди про поетку з Лесбосу, яка нібито кинулася зі скелі через нещасливе кохання. Але Леся переосмислює цей міф: для неї Сафо — це не дівча з розбитим серцем, а насамперед Мисткиня, яка стоїть на межі вічної слави та земного страждання. Вона знімає лавровий вінок і обирає смерть у хвилях, бо світ виявляється надто жорстоким і фальшивим для її чутливої душі.

Ще дитиною Леся мислила категоріями європейського романтизму, бачачи в поетові постать трагічну, самотню, але незламну — подібно до польських поетів-пророків Міцкевича чи Словацького. Історія Анастасії з Херсона — це теж сучасна історія про незламність і про те, як творчість Лесі допомагає триматися в час війни.

«Я часто почуваюся розгубленою, чужою в новій країні. Але коли читаю твори Лесі в Польщі, відчуваю не меншовартість «втікачки», а приналежність до великої, глибинної європейської культури. Адже Леся Українка інтегрувала українську культуру в європейський контекст. І це дає мені відчуття гордості за своє коріння», — розповідає Анастасія.

Білоруська пісня та мова Лесі

Ще одна зворушлива історія — виступ 14-річної дівчини з Білорусі. Вона спеціально почала вивчати українську мову, щоб виконати пісні «Хотіла б я піснею стати» та «Ой у лузі червона калина».

Окрім співу, зі сцени прозвучала розповідь про глибокий, майже містичний зв’язок Лесі Українки з Білоруссю, що тримається на особистій трагедії й творчості. У 1897 році в Ялті Леся закохалася в білоруського громадського діяча Сергія Мержинського. Це знайомство переросло у велике духовне єднання, і Мержинський став для поетеси «другом її ідей». У 1901 році, дізнавшись про критичний стан хворого на туберкульоз коханого, Леся приїхала до Мінська і доглядала його до останніх днів. Саме там, біля ліжка вмираючого Сергія, за одну ніч вона написала одну з найсильніших своїх драматичних поем — «Одержиму».

Портрет Лесі Українки

Окрім музичного конкурсу, відбувся Wojewódzki Konkurs Plastyczny «Portret Łesi Ukrainki», на який надійшло понад 100 робіт від дітей з усього Вармінсько-Мазурського воєводства.

Один із лауреатів конкурсу, який отримав відзнаку, — 10-річний Роман Ткачук із тимчасово окупованої Нової Каховки. Хлопчик розповів, що намагався зобразити Лесю Українку в образі Богородиці, яка завжди охороняє Україну.

«Я знаю, що Леся Українка з дитинства жила з фізичним болем, але відмовилася бути «жертвою». Читаючи її вірші, я зрозумів, що відчувати біль, сум чи плакати — це нормально, це не робить тебе слабким. І це приклад для мене», — зазначив Роман.

Як підкреслив організатор конкурсу Пйотр Табака, головною метою події було привернути увагу дітей до постаті поетеси та дати їм інструмент для самовираження.

Декламація творів та спів діють на дітей як справжня арт-терапія: вони допомагають вивільнити затиснуті в тілі емоції страху та тривоги, замінюючи їх відчуттям краси, гармонії та надії на майбутнє.

Організатори заходу: Ольштинський гурток Об'єднання українців у Польщі та Міжшкільний пункт навчання української мови.