«Я йшов під FPV-хами, бо знав, що вона чекає»: історія незламності Павла «Марка»

Ця історія - про справжню відвагу,що народжується не в епічнихкінофільмах, а в багнюці окопів,під свистом мінометів та дзижчанням дронів. Павло, позивний «Марк», 27 років,колишній фермер, який свідомо обрав війну, аби захистити свою землю.

Фермер, який став добровольцем

Павло не був новаком у військовій справі: у 2017 році він підписав контракт із легендарною 79-ю бригадою, віддавши три роки службі, а потім повернувся до мирного життя - зайнявся фермерством, але коли 24 лютого 2022 року війна охопила країну, вибір був миттєвим.

«Я поїхав одразу до 79-ки, але там уже всі посади були зайняті. Тоді побратими з «Правого сектору» запропонували: йди до 123-ї бригади».

Так Павло, родом з Миколаївщини, прийшов добровольцем у 188-ий батальйон. Він починав кулеметником, але його відповідальність та готовність допомагати швидко перевели його у бойові медики. Він відбивав Миколаїв, Кульбакінський аеропорт, Херсон та острови.

«Не припиняв надавати допомогу»: пекло Вугледара

Бої під Вугледаром назавжди змінили життя Павла.

«Марк»: «Ми сиділи на позиції, і нас почали накривати міномети. Після першого прильоту мене лише контузило, осколків, дякувати Богу, не було, я не зупинився і продовжив надавати допомогу всім пораненим бійцям. Ввечері, коли ми готувалися до евакуації, ворог знову відкрив вогонь. А в повітрі гидко дзижчали FPV-дрони».

Трагедія розгорнулася блискавично

«Марк»: «Двоє наших побратимів загинули. Я отримав множинні осколкові поранення - в ногу, руки, спину, голову. Вороги намагалися нас добити дронами, і остання FPV-ха впала в пів метрі від мене. Тоді я отримав другу контузію. Я дякую побратиму з позивним «Шпіон» - тоді на його голос я вийшов до найближчої посадки. У бліндажі суміжників нарешті зміг надати собі допомогу, але навколо було багато важкопоранених хлопців, і я, попри біль, працював далі, бо медиків, окрім мене, там не було. Евакуаційний автомобіль приїхав уже з пробитим колесом - влучив ворожий FPV-дрон! Назад ми їхали на одному диску».

Під FPV-дронами заради дзвінка: людський вимір війни

Є речі, які цивільним неможливо зрозуміти - це зв'язок із рідними. Коли війна позбавляє тебе можливості сказати «я живий», страждає не лише боєць, а і його тил.

«Марк»: «Щоб подзвонити або написати дружині, треба було йти до пункту збору десь три кілометри. Я знав, як вона хвилюється, тому ходив туди щодня. Йшов під FPV-дронами, під мінометними обстрілами. Якщо два кілометри можна було ховатися по посадках, то далі десь кілометр було чисте поле. Я був там «пристріляний» - добре знав хитрощі противників, вмів ховатися. А ще писав і дзвонив родинам своїх побратимів. Це був мій обов'язок».

Врятувати кинутого: героїзм і втрата

Павло разом із побратимом на позивний «Олекса» (який, на жаль, зник безвісті) здійснили неймовірний подвиг.

«Марк»: «Ми випадково почули крики. Вирішили піти перевірити. Це був військовослужбовець з іншої бригади. У нього було важке поранення - перебитий таз. Ми з «Олексою» під обстрілами надали йому допомогу і вирішили тягнути пораненого до нашого бліндажу, а потім, «по сіряку» (вночі), доставити на точку евакуації. Було важко, але ми впорались».

Майбутнє, за яке варто боротися

Сьогодні Павло лікується від важких поранень, контузій та наслідків ПТСР. Він чесно зізнається, що мирним людям важко уявити, яке «адіще» там, на передовій.

Він згадує своїх земляків-фермерів: «Допомагали мої фермери продуктами, технікою, будівельними матеріалами. Волонтерам велике дякую!»

Його користь - у його прикладі. У його відвазі, мужності та безумовній любові до своєї землі, за яку він боровся, а зараз - на шляху до відновлення.