Герой України вразив країну рекордом - ЗМІ

Бойовий медик Сергій Тищенко з позивним Вітер, молодший сержант 30-ї окремої механізованої бригади вразив країну рекордом: безперервно воїн пробув на позиції за кілька сотень метрів від ворога 471 день – з літа 2024 року до осені 2025-го. Тримав оборону, командував особовим складом і рятував побратимів у Бахмутському районі. При цьому воїн переконаний: його 471 день – не межа, просто про інші такі ж феноменальні звитяги поки не відомо публічно.

За свій подвиг Сергій Тищенко отримав звання Героя України. Президент підписав указ про присвоєння захиснику найвищої державної нагороди 5 грудня. 

«Главком» зустрівся з Героєм у Києві, в останні дні його 30-денної відпустки. Сергій Тищенко розповів, як жив на позиції без ротації майже півтора року, як опинився під прицілом ворожого автомата, завдяки кому нарешті вибрався з пекла та як сприймає свій новий статус Героя. 

Під час бесіди сталася і приємна несподіванка: захисник отримав дзвінок із пропозицією подати документи на отримання від держави квартири у столиці. 

Сергію, розкажіть, ким ви були в цивільному житті?

Я – ветлікар за освітою. Спочатку працював з тваринами, а також працював на державному підприємстві «Чайка». А з 2014 року почав ще і в клініці підробляти, лікував дрібних свійських тварин.

Як і коли потрапили у військо?

У 2023 році пішов у військкомат уточнювати дані. Я розумів, що вже якщо пішов туди, то мене заберуть (мобілізують, – «Главком»). Єдине, що для мене несподіванкою було – це те, як дуже швидко все відбулося. Не встиг переступити поріг, як мене зразу забрали. Я думав, мені дадуть якийсь тиждень чи місяць, щоб попрощатися з сім’єю, налаштуватися, зібрати потрібні речі. Але так миттєво забрали, що це був ніби сніг на голову. 

У вас п'ятеро дітей, то хіба не мало бути відстрочки? Чи вони вже всі дорослі? 

Якраз так. Якраз на момент призову в мене вже залишилося лише дві неповнолітні дитини. Тобто мобілізували на законних підставах.

Розкажіть про найгарячіші точки, які ви пройшли.

Постійно на одному напрямку був – у населеному пункті Васюківка на Донеччині. 

Скільки було саме бойових виходів, коли ви перебували тривалий час на позиціях?

Найдовший вихід був у червні, після поранення. Перший раз заходив на позицію буквально на декілька днів у 2024 році. На той час це були більш спокійні позиції. Перший тривалий вихід був на 45 днів. На той час здавалося, що це дуже довго. Ще через те, що ми нічого з собою не брали; не знали, на скільки ми заходили, що там нам буде потрібно. Як завжди, кажуть: «Там все є, не переживайте». А коли вже приходиш, то розумієш, що треба було взяти. Другий і третій раз днів 30 побув (на позиції, – «Главком»). А потім уже перевели зі 143-ї бригади в 30-ту.

Ви в обох бригадах були бойовим медиком?

Бойовим медиком став у 30-й. У попередньому підрозділі виконував обов'язки бойового медика, не бувши на посаді. Як тільки прийшов (в армію, – «Главком»), попросився, щоб по медицині відправили мене. Але на мене подивились і вирішили, либонь, що я маленький, худенький і не справлюся. Казали: «Ви ж знаєте, що це не буде безпечне місце, будете евакуйовувати. І, як правило, не на броньованому автомобілі». А мені-то яка різниця? Усе одно вже туди (на фронт, – «Главком») потрапляю. Хотілося потрапити туди, де з мене більше користі. Але на той час не прислухалися до цього бажання. І я ще був сором’язливий, не наполягав на своєму. 

А потім все трапилося начебто випадково, але вже розумію, що випадковостей не буває. Узагалі призвали мене на посаду стрільця-помічника гранатометника. Потім одного з хлопців, який займав посаду санітара-стрільця, призначили командиром відділення. Відповідно, звільнилася ця вакансія. Тоді мене поставили стрільцем-санітаром. Потім відправляли на курси бойового медика – і знову, можна сказати, випадково. Тому що потрібно було посилати як мінімум бойового медика взводу. Але в нашого на той час була травма ноги. У медика роти також не вийшло. І оскільки знали, що я хочу цим займатися, відправили вже мене. Після курсів у 30-й бригаді офіційно став бойовим медиком. 

І вже тоді стався ваш найдовший вихід на позицію, що тривав аж 471 день? Як там усе було влаштовано? Судячи з фото, це була майже підземна квартира.

У нас був невеличкий проміжок, метра півтора, де можна було зігнутим пройтись. В інших місцях могли в найкращому випадку сісти. Були місця, де тільки на колінах (пролазили, – «Главком»).

А через деякий час місця висотою в півтора метра завалило внаслідок удару ворожого дрона. І ми деякий час могли тільки повзати на колінах. Для зручності постелили дошки, щоб не по глині лазити. Колінам твердо було.

Скільки людей було в тому бліндажі? І скільки їх помінялося за весь час вашого перебування там?

Багато людей помінялося. Я не рахував точно, але на початку нас інколи і дев'ять чоловік було на позиції. Потім все менше і менше. То поранений, то загинув… Довгий час нас було п’ятеро, а останнім часом четверо. Наприкінці всі, крім мене, були нові, прикомандировані з інших підрозділів (зайшли на позицію пізніше за Сергія Тищенка, – «Главком»). Швидко з ними контакт знайшли і почали вже копати, облаштовувати все.

Розкажіть, як було влаштоване харчування, базова гігієна тощо.

З гігієною дуже важко було. Води на фронті завжди не вистачає. Поки ще була можливість, ми ходили самі по продукти. Транспорт нам їх викидав на точку вивантаження. Все, що ми замовляли, по суті, нам давали.

Навіть потім рідні додумалися присилати посилки з дому. Ми ще самі ходили на сусідню позицію і брали все, що нам потрібно. Але ж воду ти приніс і вирішуй, чи ти хочеш помитися, чи попити. Сухі душі рятували, але цього дуже мало.

На сусідній позиції стояв Starlink і був зв’язок, тож той, хто біг по продукти, дорогою заходив на цю позицію і зв'язувався з рідними. 

Через деякий час уже не було такої можливості (підвозити продукти транспортом, – «Главком»), бо мости зруйнували. Та й ворожі дрони заполонили небо. Уже з літа 2025 року практично не мали змоги виходити з позиції. Тоді вже придумали вампірами (дронами Vampire, – «Главком») скидати нам усі продукти. З водою було дуже тяжко, особливо в цей перехідний період.

Як довго доводилося бути без води? 

Не пам'ятаю точно, але досить довго. Якщо і була вода, то дуже мало. Спочатку ще, коли можна було виходити, то хоча б до річки бігали по воду, хоча до неї треба було пройти кілометри два від нашої позиції. І нормальна вода там. До цього ніколи не думав, що можна з річки воду пити. 

Коли такої можливості не стало, то скидали з дронів. Але, по-перше, пляшки розбивалися. По-друге, небагато і не щоденно скидали. Ворог перехоплює, збиває ці дрони. У зв'язку з цим вирішили копати криницю. 

Той, хто взявся копати, такий настирний був, викопав метрів півтора-два. Я вже не сподівався, вже хотів казати йому, що не докопаємося ми до води. Але він наполегливо копав, хтось викидав глину, хтось виносив (з бліндажа, – «Главком»). І все-таки докопався. Радощів було… Нефільтровану воду так спершу і попили. 

Скільки метрів углиб прокопали? 

Метрів шість приблизно від самого верху разом з криницею. А ми сиділи приблизно на глибині два метри. Постійно підкопували, бо вода замулювалась. Коли залазили підчищати криницю, то дихати не було чим. Там повітря нема взагалі. 

У нас спочатку було віконечко невелике, могли відкривати і вилазити, повітря поступало. А потім ворог почав намагатися залітати в нього FPV-дроном, через що закрили все повністю (мішками, – «Главком»). Не знаю насправді, куди повітря поступало. Скоріш за все, крізь мішки. Усе ними закладали, бо поруйнували нам усе на світі. Яке б не було міцне укриття, але якщо постійно в одну точку вони (росіяни, – «Главком») гепають, то воно руйнується рано чи пізно.

Але хлопці були слухняні, командувати майже не доводилося. Мене ж поставили старшим на позиції, усі відповідальні рішення були на мені. До цього за характером не був керівником ніколи, хоча займав посаду провідного ветлікаря господарства і теж керував людьми. 

А з харчуванням такого дефіциту не було, як із водою?

Спочатку було, але не так, як з водою. Води дуже хотілось. Були і голодні деякий час, особливо коли тільки почали нам скидати продукти дронами. По-перше, багато не скинеш. По-друге, хлопці, які пакують посилки, не одразу зрозуміли, як краще це робити, щоб продукти не розбивалися. Усе з досвідом приходило. Але намагалися скидати те, що ми просили. 

Оскільки я більше за інших місцевість знаю, то займався біганиною по вулиці, посилки шукав. Не завжди посилка скидалась саме в те місце, куди хотілося б. Хлопці, які пізніше за мене зайшли на позицію, взагалі не орієнтувалися, де вони перебувають, бо вже можливості вільно ходити на той час не було. 

Також дуже небезпечно було виносити землю. Треба було знайти, куди і як її висипати, так, щоб менш помітно було. Бо як тільки ворог бачить будь-які зміни на місцевості, навіть якщо лишній сміттєвий пакет десь з'явився, вони починали туди скиди робити. Пізніше ми спеціально висипали землю бруствером, і ворог, напевно, подумавши, що це ми викопали собі запасний вхід, гатив саме туди.

Більше новин читайте тут: up.mk.ua/uk, www.facebook.com/upravda,  t.me/upravda,  instagram.com/yuzhka_newspaper