Український мандрівник, що пройшов через тюрму КВІР, розповів про структуру тотального контролю в Ірані

«Я потрапив у жернова м’ясорубки, з якої немає виходу», — так згадує свій досвід в іранській в’язниці відомий мандрівник Артемій Сурін. Поки світ чекає на швидкий крах Тегерана під ударами Ізраїлю та США, Артемій застерігає від надмірного оптимізму. Пройшовши через камери Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) під звинуваченням у шпигунстві, він побачив систему, яка тримається не лише на силі, а й на холодному інтелекті та тотальному страху. Чому зовнішній тиск може лише згуртувати цей «спрут» і чому шанс на внутрішні зміни був змарнований кілька років тому — читайте у відвертому блозі мандрівника.

* * *

Поділюся своїм досвідом.

Ключове:

Система там значно жорсткіша, ніж здається ззовні. Корпус вартових — це не просто військова структура і не просто спецслужба. Це держава всередині держави, яка контролює майже все: силові органи, суди, частину економіки, політику.

ФСБ порівняно з нею — просто хлопчики на побігушках.

Я потрапив у тюрму, бо робив кругосвітню подорож і робив зйомки, на які мав дозвіл, — але мене все одно затримали, засудили та кинули у тюрму, звинувативши у шпіонажі.

За цією статтею — або довічне, або смертна кара. Інших варіантів немає. В той момент було враження, що я просто потрапив у жернова мʼясорубки, з якої вже немає виходу.

По своїй справі я бачив речі, які складно уявити в нормальній правовій системі.

Спочатку я сидів у звичайній іранській тюрмі. Там усе було так, як багато хто може уявити: побої, приниження, грубість, тюремна жорстокість. Примітивна сила.

Але коли мене перевели до тюрми Корпусу — все стало інакше. Там не били. Не кричали. І ніхто навіть не принижував. Але з’явилося інше відчуття. Відчуття, що ти у пастці хижака. Не такого примітивного, як звичайні тюремщики, а холодного, терплячого і дуууже розумного. Того, що може говорити спокійно, ввічливо, без насильства — але саме тому він набагато небезпечніший.

Я пам’ятаю, як офіцери Корпусу спокійно розмовляли зі мною англійською. Вони знали, що за кілька місяців до цього я був у Сполучених Штатах. Знали мій маршрут. Хоча я їм цього ніколи не розповідав.

Тоді я вперше відчув, наскільки глибоко працює ця система.

Одного разу в моїй справі офіцер корпусу просто скасував рішення суду і одноосібно змінив його. Без апеляцій. Без процедур. Просто тому, що мав владу.

Я бачив, як за кивком офіцера КВІР у будівлі суду просто посеред дня ледь не вбили групу політвʼязнів, які недостатньо швидко йшли по сходах, бо були скріплені ланцюгом і в кандалах. В Кандалах в ХХІ сторіччі! Їх били дубинками та ногами, всі сходи були у крові та частинах плоті нещасних.

Бачив, як під час спілкування із представником КВІР усі люди впадали просто в оцепініння від страху…

І тоді я зрозумів одну важливу річ.

Такі системи тримаються не тільки на силі. Вони тримаються на страху, фанатизмі і тотальному контролі.

Саме тому мені здається наївною надія, що кілька ударів ззовні можуть швидко зламати цей режим. Такі режими дуже рідко падають від зовнішнього тиску. Найчастіше вони руйнуються лише тоді, коли тріщини з’являються зсередини, і коли ці тріщини можуть набрати достатньої сили, аби знести цього спрута.

Зараз завалити його буде важко ззовні, бо щупальця цього спрута всюди всередині. І тут Штати та Ізраїль запізнилися з ударами — потрібно було це робити, коли була потужна хвиля внутрішніх протестів. Не піймали момент, як результат — загинули десятки тисяч людей…

Я покинув Іран після операції по моїй таємній евакуації, яку блискуче зробило Міністерство закордонних справ України та посольство України в Ірані, за що я їм буду дуже вдячний усе життя. Але саме із тюрми КВІР мені вдалося вирватися самому.

Я був би радий помилятися, і дуже хочу, аби цей кривавий режим таки був зруйнований..

Але мій досвід говорить про інше.