Поки пам’ятаємо — вони з нами: у Миколаєві вшанували Захисників

Днями в Інгульському районі міста Миколаєва відбулося вшанування пам’яті полеглих Захисників України — штаб-сержанта Олега Сотнікова, молодшого сержанта Віктора Андрюшаєва, старшого солдата Віталія Куйбіди.

Після загальнонаціональної хвилини мовчання захід відкрила заступник голови адміністрації Наталія Адубецька. Вона підкреслила, що герої не вмирають — вони назавжди залишаються з нами у пам’яті та в строю.

Накази про нагородження (посмертно) зачитав начальник відділення цивільно-військового співробітництва Інгульського районного у м. Миколаєві ТЦК та СП майор Андрій Бережний. Кожну державну відзнаку Захисника отримала його близька людина.

Ордени «За мужність» III ступеня, «Хрест героя» та нагрудний знак «Золотий хрест» Віктора Андрюшаєва передали дружині — Валентині.

Орден «За мужність» III ступеня Олега Сотнікова отримав син Марк у присутності своєї матері — Ірини Сотнікової.

Орден «За мужність» II ступеня Віталія Куйбіди прийняла його сестра — Олена.

Урочистість тривала лічені хвилини, але за цей час перед очима рідних промайнуло ціле життя їхніх найрідніших. Згадаймо кожного з них.

Віктор Андрюшаєв на псевдо «Ворчун» народився у Мішково-Погоріловому. До повномасштабного вторгнення працював водолазом на «Нібулоні». У березні 2022 року став до лав війська. Спершу був кулеметником у роті контрдиверсійної боротьби, згодом служив на різних посадах у 123-й Миколаївській бригаді територіальної оборони та 46-й окремій аеромобільній Подільській бригаді десантно-штурмових військ. У Віктора залишилася любляча родина — він дуже любив своїх донечок і мріяв побачити онуків. Утім війна не дала здійснитися цим мріям: 7 серпня 2025 року Віктор отримав поранення, обороняючи рубежі Дніпропетровської області. Два місяці лікарі боролись за його життя, проте 2 жовтня воїна не стало.

Олег Сотніков з позивним «Тугарин» народився в Херсоні. З юності пов’язав своє життя з військовою службою: у 18 років став курсантом 191-го навчального центру ВМС ЗСУ, який тоді дислокувався у вільному Севастополі. З 2015 року проходив контрактну службу — спершу в 36-й окремій бригаді морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського, згодом у 241-му навчальному центрі морської піхоти. Олег жив військом і водночас знаходив час для родини — дружини Ірини та сина Марка. 31 жовтня 2025 року воїна не стало. Сьогодні Марк дивиться в небо, шукаючи свою зірочку, бо тепер тато — його зірочка.

Віталій Куйбіда на псевдо «Добрий» родом із Херсона, після 9 класу школи навчався та жив на Миколаївщині. Майже одразу після навчання пішов на контрактну службу до 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади, у складі якої зустрів повномасштабне вторгнення. Служив старшим розвідником. Загинув 13 серпня 2022 року. Побратими згадують Віталія як щиру й добру людину — саме тому він мав такий позивний. Для сестри Олени він назавжди залишиться найкращим другом і підтримкою. На жаль, війна забирає найкращих.

Пам’ять про полеглих Захисників — це не лише скорбота. Це відповідальність живих.

Вони віддали свої життя за те, щоб Україна жила, щоб їхні родини, діти й кожен із нас мали майбутнє. І саме тому наш обов’язок — пам’ятати, підтримувати їхні родини та продовжувати справу, за яку вони боролися.

Це потрібно не мертвим — це потрібно живим. Бо допоки ми пам’ятаємо, доти їхній подвиг має силу. І доти Україна стоїть.

Фото: Миколаївський обласний ТЦК та СП, з родинних архівів