Після деокупації міста — повернення до роботи. Історія колективу відділу ДМС Снігурівщини

Після деокупації українських територій разом із життям у звільнені громади поступово повертаються і державні сервіси. Одними з перших відновлюють свою роботу підрозділи міграційної служби - у пошкоджених будівлях, без світла, інколи без належної техніки, але з розумінням, наскільки це потрібно людям.
Історія колективу Снігурівського районного відділу УДМС у Миколаївській області — приклад єдності, згуртованості і відданості своїй справі. Після звільнення території громади від російських окупантів підрозділ у повному складі повернувся на свої робочі місця, хоча вже в іншому приміщенні.

Після всього пережитого начальнику відділу Михайлу Пелеху та головним спеціалістам Світлані Дяченко і Тетяні Луценко є багато про що згадати.
...Снігурівка має стратегічно важливе значення. Через місцеву шляхову розв'язку пролягає дорога з Каховки на Миколаїв, далі - на Казанку, Кривий Ріг.
Є тут і своя залізнична станція. Тому не дивно, що ворог зосередив увагу на захопленні міста. Розуміли це і його жителі, хоча і сподівались, що такого не станеться. Хто мав можливість — виїжджав... Міграційники ж залишились і продовжували працювати, використовуючи всі наявні можливості, яких ставало все менше.
З перших днів повномасштабного вторгнення були відключені всі реєстри, призупинена робота по оформленню будь-яких документів, але видача раніше оформлених паспортів, вклеювання фото та інші консультації продовжувались.
Останнім повноцінним робочим днем у Снігурівському відділі УДМС тоді стало 18 березня 2022 року. Бо ввечері того ж дня російські окупаційні війська вже почали заходити у місто.
- Ми не виходили на роботу всі разом, як це було до війни. Працювали по пів дня, змінюючи один одного, заради безпеки. 18 березня я повинна була вийти у другу половину дня. Йдучи до підрозділу, на околицях міста я вже бачила російських військових. В той момент, я зрозуміла, що окупація
неминуча, - згадує Тетяна Луценко.
Будівля підрозділу ДМС та прилегла територія були зайняті окупантами в першу чергу, через зручне розташування. На прибудинковій території буливеликі гаражі, а під будівлею - підземне бомбосховище. Саме тут окупанти зробили свій штаб, стягнувши туди всі меблі, техніку та навіть особисті речі працівників.
Міграційники пригадують, як печатки, штампи та інші важливі речі, які не повинні були потрапити до рук окупантів, ховали в себе вдома.
- 20 березня до мене додому прийшли з обшуком перший раз, - розповідає Мимхайло Пелех, - В хаті було багато дітей, бо в нас вдома жили декілька родин. Гуртувались, аби було легше. Рашистів завітало до нас багато, повний двір. Шукали зброю, якої тут не було. Обшукували кожен сантиметр будинку, заглядали в кожну шпарину. Другий раз приходили через декілька тижнів. Те,
що вони не знайшли цінні речі з підрозділу, це просто чудо.
До кінця квітня, всіма правдами і неправдами, весь колектив Снігурівського відділу ДМС по черзі виїхав з Снігурівки, рятуючи свої сім’ї. Але Тетяна Луценко з чоловіком повернулась, щоб вивезти ще й своїх батьків, але спочатку це не вдалося. На той момент окупанти вже повністю контролювали всі шляхи і не випускали.

- Ми приїхали, аби забрати моїх батьків, а застрягли в окупаційній Снігурівці на три місяці. В місті не було ні води, ні газу, ні світла, магазини були пусті. Збирали дощову воду, аби було що пити. Місто постійно обстрілювалось рашистами, не зважаючи на те, що ними ж і було окуповане. В наш будинок був приліт касетної бомби. Та мить мені здалась тривалістю у вічність... Завдяки сусідам, які нам розповіли про небезпечну, але неконтрольовану окупантами дорогу, ми змогли нарешті виїхати, - згадує пані Тетяна.
Український стяг замайорів над Снігурівщиною 10 листопада 2022 року.
Першим з колективу до міста повернувся Михайло Пелех. Він одразу пішов до зруйнованої будівлі підрозділу ДМС. Зайти через двері було неможливо, тому у свій кабінет піднімався по пожежній драбині і - через вікно. Пусті, зруйновані стіни, підлога засипана піском та штукатуркою... І ось — знахідка - паспорти, які не встигли видати людям до окупації міста.
- Як зараз пам’ятаю: на момент останнього робочого дня ID паспортів було 40 шт., а закордонних паспортів 45 шт. І коли я опинився в своєму зруйнованому кабінеті, то під шаром піску і штукатурки побачив куточок дуже знайомого дерев’яного ящичка з документами. На диво, жоден паспорт не зник. Я більше скажу, після деокупації, половину паспортів ми довидавали, а деякі і досі є, каже Михайло Пелех.
Світлана Дяченко вперше побачила зруйновану будівлю підрозділу на фото в інтернеті.
- Моя перша думка була: «30 років життя зруйновано вщент...». Що робити далі? Як бути? Після деокупації Снігурівки я чітко вирішила повертатися додому.
Бо краще ніж вдома ніде мені не буде. І треба повертатися до улюбленої роботи у міграційній службі. Адже документування населення буде дуже багато, - ділиться пані Світлана.
+++++
Військові РФ, не зраджуючи своїм “традиціям”, коли тікали із Снігурівки, повиносили все що залишилось в розбитій вже колишній будівлі міграційної служби: техніку, меблі, лампочки, дроти... Треба було все відновлювати. А пошук нового приміщення для підрозділу ДМС — був одним з найперших завдань колективу, яке вдалося виконати. Створити новий простір для
Снігурівського відділу ДМС у Миколаївській області допоміг очільник Снігурівської міської військової адміністрації Іван Кухта, за що клектив йому дуже вдячний.
Відновили роботу у новому приміщені 13 червня 2023 року. Снігурівка має повноцінний підрозділ ДМС, в якому працює незмінний його колектив: Михайло Пелех, Світлана Дяченко та Тетяна Луценко.
Зараз у місто повернулась більша частина його мешканців. Також тут багато наших військових та переселенців з Херсону. Всі вони потребують послуг ДМС, які якісно та оперативно надає колектив Снігурівського відділу міграційної служби.

Більше новин читайте тут: up.mk.ua/uk, www.facebook.com/upravda,  t.me/upravda