Миколаївський форпост Вальтера Феста: як німецький журналіст зберіг історію нашого міста

Десять років тому завдяки зусиллям групи миколаївських краєзнавців на чолі з Юрієм Любаровим було здійснено репринтне видання унікальної книги «Миколаїв – останній німецький форпост на Чорному морі». Її автор — німецький військовий, письменник та журналіст Вальтер Фест, який служив керівником прес-служби Миколаївського гарнізону.

Книга стала цінним джерелом з історії міста періоду 1918–1919 років, проте біографія самого автора тривалий час залишалася білою плямою для місцевих дослідників. Наразі у краєзнавчій спільноті «Південна Україна крізь віки» оприлюднено детальний нарис, який повертає ім'я дослідника з небуття та розкриває подробиці його життя. Спираючись на ці біографічні дані та оригінальний текст книги, ми можемо поглянути на постреволюційний Миколаїв очима скрупульозного німецького офіцера.

Від Східної Пруссії до Миколаївського гарнізону

Майбутній автор історичної хроніки Вальтер Макс Фрідріх Фест народився 25 травня 1883 року в німецькому місті Ельбінг (Східна Пруссія, нині — Ельблонг у складі Польщі) в родині Густава Феста та Марти Шмідт. У рідному місті він закінчив реальну гімназію, а згодом складав іспити в художніх школах Дюссельдорфа. З 1905 року його життя було пов'язане з Дуйсбургом на заході Німеччини, де він працював редактором відділів спорту, мистецтва та комунальної політики в газеті «Rhein- und Ruhrzeitung». Саме з цієї посади з початком Першої світової війни його призвали до німецької імператорської армії.

Військова служба привела Вальтера Феста на Південь України. Протягом цілого року — з березня 1918 по березень 1919 року — він перебував у Миколаєві, обіймаючи посаду заступника керівника прес-відділу військової групи «Миколаїв». За свою службу він був нагороджений Залізним хрестом 2-го класу та знаком фронтового бійця.

Ілюмінатори замість вікон і корабельні трапи: побут очима іноземця Під час перебування в місті Фест із німецькою педантичністю збирав унікальні свідчення епохи: оригінальні фотографії, офіційні документи, тогочасні листівки, плани та карти міста. Автор помічає подвійне призначення Миколаєва як військового порту і торговельного центру, що яскраво відображалося в його нестандартній архітектурі. Старожили розповідали німецьким солдатам, що круглі вікна багатьох старих будівель — це справжні ілюмінатори, які матроси свого часу забирали з кораблів. Зовнішні металеві сходи житлових будинків нагадували автору забортові корабельні трапи.

Німців вражала індустріальна міць міста: Фест зазначає, що перед самою війною економічні показники експорту Миколаєва перевищували показники Одеси. Щорічно з порту вивозилося від 80 до 85 мільйонів пудів зерна та 85 мільйонів пудів руди. У хроніці детально фіксуються масштаби суднобудівних заводів «Наваль» і «Руссуд», а також описується колосальна портова установка для вантаження руди та зернові елеватори.

Культурне життя також не вислизнуло від уваги журналіста. Він згадує, що німецька гауптвахта розташовувалася просто на першому поверсі музею імені В. В. Верещагіна. У популярному театрі Шеффера на той час з успіхом ставили німецьку класику — драми Шиллера та Гауптмана, а в будівлі миколаївського цирку з аншлагами йшли вистави єврейського театру.

Анархія, кримінал та ультиматуми отамана Григор'єва Мемуари Феста читаються як захопливий детектив, коли йдеться про політичний та кримінальний хаос тих років. Німецький офіцер детально описує відому місцеву анархістку на ім'я Гіся, яка влаштувала свій озброєний штаб у розкішному маєтку Аврамова на вулиці Спаській. Її банда посеред білого дня здійснювала зухвалі нальоти на магазини, а під час однієї з облав відбивалася від міської міліції та солдатів кулеметами і ручними гранатами. Кінець кримінальній епопеї поклав випадок: під час чергової перестрілки в небі над Миколаєвом з'явився німецький аероплан. Паніка, що виникла серед населення, дозволила анархістам назавжди зникнути з міста з награбованим майном.

Величезною проблемою для німецького гарнізону стала й безпека на залізниці. Окрема глава хроніки присвячена жорсткому протистоянню німецького командування та повстанців отамана Григор'єва. Через його дії, заблоковані колії біля станції Водопій та захоплення залізничних вузлів евакуація німецьких солдатів на батьківщину опинилася під серйозною загрозою.

Німецька книга в постреволюційному Миколаєві Зібрані Фестом матеріали лягли в основу майбутньої книги. Робота над нею розпочалася одразу після повернення до Дуйсбурга в 1919 році. Навесні та влітку того ж року Фест публікував окремі уривки в газеті «Rhein- und Ruhrzeitung», а наприкінці грудня 1919 року книга вийшла окремим виданням під фінальною назвою «Nikolajew, der letzte deutsche Posten am Schwarzen Meer». Тираж був невеликим і призначався переважно для солдатів колишнього миколаївського гарнизона.

Згідно з повідомленнями німецької преси, у 1922 році книга Вальтера Феста поширювалася і в самому Миколаєві через пастора євангелічно-лютеранської кірхи Христа Спасителя Штаха. У своєму листі пастор високо оцінював значення цієї праці: «Вона справді є видатним свідченням того, чого здатні досягти німецька старанність і ретельність... цю книгу також необхідно відродити».

Цікаво, що за кілька днів до остаточного відходу німецьких військ місцева газета «Южное слово» опублікувала статтю, в якій характеризувала німців як хороших працівників і закликала до примирення, резюмуючи, що автори майбутньої книги про Миколаїв повинні зробити один головний висновок: «Усі люди — брати!».

Газета "Rhein- und Ruhrzeitung" і стаття Вальтера Феста на головній сторінці газети, 1919 рік.

Стаття Вальтера Феста про німецькі поселення на півдні України, 1939 рік.

Карта-ескіз із статті спогадів Вальтера Феста про події 1919 року. Видана 1941 року.

Пам'ять про Південь та останні дні автора

У міжвоєнний період Вальтер Фест продовжував працювати журналістом у Дуйсбурзі, публікуючи статті про архітектуру, спорт, туризм та авіацію. При цьому він неодноразово згадував Миколаїв у своїх матеріалах про німецькі поселення на півдні України, супроводжуючи публікації власними ескізами.

Останні дні життя в березні 1956 року Вальтер Фест провів прикутим до ліжка. 15 березня, за десять днів до смерті, його відвідав мер Дуйсбурга Зелінг і вручив Федеральный хрест за заслуги перед містом та журналістикою. 25 березня 1956 року старійшина дуйсбурзьких журналістів пішов із життя, залишивши по собі унікальні історичні свідчення.

Сьогодні ця праця, доповнена новими біографічними знахідками спільноти «Південна Україна крізь віки», є надзвичайно важливим документом, який допомагає відновлювати культурну пам'ять нашого краю на сторінках регіональних видань.

Більше новин читайте на наших інтернет-ресурсах:
Телеграм-канал  - Facebook  - Instagram.