Три роки після катастрофи: як на дні Каховського водосховища виріс унікальний вербовий ліс планетарного масштабу

Червневі роковини підриву російськими окупантами греблі Каховської ГЕС у 2023 році залишаються однією з найтрагічніших дат у новітній історії України. Руйнація гідроспоруди спричинила масштабне екологічне та техногенне лихо, затопивши близько 80 населених пунктів та миттєво осушивши одну з найбільших штучних водойм Європи об’ємом понад 18 кубічних кілометрів. Проте природне відновлення оголеного дна водосховища здивувало світову наукову спільноту: колишня пустеля за три роки перетворилася на густі вербові хащі.

Про підсумки дев'ятої польової експедиції до цього унікального природного об'єкта, що тривала з 12 по 16 травня 2026 року, в інтерв'ю фахівцям Центру екологічної інформації Гончарівки розповів доктор біологічних наук, професор Херсонського державного університету Іван Мойсієнко. Матеріал опубліковано на спеціалізованому порталі Екологія під час війни.

Попри те, що протилежний берег колишнього водосховища досі контролюється контингентом російських військ, а прилеглі території регулярно зазнають ворожих обстрілів, науковці продовжують моніторинг цієї безпрецедентної екосистеми.

Головний висновок останніх спостережень — новоутворена екосистема стрімко ускладнюється, структурується і вже набула всіх ознак повноцінного, зрілого лісу. Якщо на початковому етапі формування тут фіксували лише 11 видів рослин, то на кінець 2025 року їхня кількість зросла до 340. Під час травневої експедиції 2026 року науковці виявили ще близько двох-трьох десятків нових видів.

У Європейському Союзі діють чіткі, але досить ліберальні критерії для класифікації лісових угідь, які професор Іван Мойсієнко порівняв із поточною ситуацією на Каховському дні:

«Я подивився критерії, які застосовують в ЄС. Там досить такі ліберальні критерії: якщо 10 % площі зайняті деревами, які вище 5-ти метрів висоти, то це вже можна класифікувати як ліс. У нас зайнято, як правило, 90-100 % площі і висота на 2025 рік була більше ніж 5 метрів, а максимальна – досягала більше 7-ми метрів. Тому ця екосистема вже повністю підпадає під визначення ліс. В 24-му році ми так ще не могли сказати, тому що середня висота верби була менше 5-ти метрів, тому тоді ми не могли називати це лісом».

Наразі в екосистемі сформувалися всі чотири класичні лісові яруси:

• Деревний ярус (домінує верба червоніюча, також присутні верба біла, тополя чорна та тополя біла; з'явилися молоді екземпляри ясена та в’яза заввишки близько метра);

• Чагарниковий ярус (переважно представлений тамариксом галузистим);

• Трав’яний ярус;

• Мохо-лишайниковий ярус.

Ботаніки зазначають, що заплавні вербово-тополеві ліси є звичними для багатьох регіонів України — від Київщини до Карпат. Проте унікальною південною аномалією Каховського об'єкта є масове вкраплення чагарника тамарикса. Окремо від лісових масивів там фіксують чисті тамариксові зарості, болотні угруповання з домінуванням очерету, а також черепашкові відклади, які активно заростають приморським видом — латуком татарським.

У травневій експедиції брали участь три профільні групи дослідників. Окрім ботаніків Івана Мойсієнка та Ганни Куземко, зоологічне різноманіття вивчав голова правління Української природоохоронної групи Олексій Василюк. Особливу увагу привернула робота експериментальних ботаніків Олександра Поліщука та Катерини Романенко, які розгорнули посеред лісу мобільну лабораторію та проводили цілодобові виміри (з 6:00 до 00:00) хімічного складу середовища, температури та фотосинтезу рослин.

Дослідження фізіологів виявили унікальну природну аномалію, яка й пояснює надшвидкий ріст дерев на суходолі.

«От мене часто питають: чого верба так швидко росте? Я відповідаю – багаті ґрунти, доступ до води, багато сонця і відсутність конкуренції. А фізіологи кажуть, що оці мули дуже багаті на органіку (відмерлі водорості, рештки ракоподібних тощо). Органіка не розкладалась, тому що була під водою. Коли вода зійшла, завдяки бактеріям почалось стрімке розкладання. Під час цього виділяється величезна кількість вуглекислого газу. Він активно використовується при фотосинтезі і побудові тіла рослин. Верба поглинає велику кількість оцього вуглекислого газу з дна водосховища», — пояснює Іван Мойсієнко.

Таким чином, молодий ліс виконує найважливішу екологічну функцію: він виступає потужною природною пасткою для вуглекислого газу — основного парникового газу, що стимулює глобальне потепління. Крім того, щільні тони зелені утримують вологу, захищають регіон від ерозії ґрунтів і не дають розростатися небезпечним інвазивним видам рослин.

На сьогодні існує очевидна правова диспропорція: у державних реєстрах та офіційних документах України вся ця територія досі обліковується як водне плесо — тобто як Каховське водосховище. Жодної окремої земельної чи природоохоронної документації суто по цьому лісу на національному рівні ще не розроблено.

Проте міжнародне право вже захищає цей об'єкт. Відповідно до Бернської конвенції, яка ратифікована Україною, вербово-тополеві ліси перебувають під суворою охороною по всій території Європи, що автоматично надає Великому Лугу високий міжнародний природоохоронний статус.

Щодо майбутнього цієї території, то Іван Мойсієнко висловив упевненість, що повторного затоплення та відновлення радянського гідрооб'єкта не відбудеться, оскільки це суперечить сучасній державній політиці:

1. Технологічний фактор: радянські екстенсивні методи господарювання, які базувалися на принципі «багато води», є застарілими. Сучасні світові новітні технології зрошення дозволяють ефективно вирішувати проблеми водопостачання аграрного півдня без створення гігантських штучних морів.

2. Геополітичний фактор: лівобережна частина Херсонщини досі перебуває під окупацією Росії. За таких умов відновлення водосховища було б дорогим «подарунком» для забезпечення потреб ворога, на що держава ніколи не піде.

Наразі колишнє штучне море остаточно повертається до свого історичного природного стану — заповідних плавнів Великого Лугу. Поточні наукові дані слугують фундаментом для масштабної дискусії серед екологів, які закликають закріпити за цією територією статус природно-заповідного фонду з перспективою внесення її до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.