Посттравматична реінтеграція та синдром відсутнього батька: екзистенційний аналіз фільму "Одіссея" Нолана

Здається, про «Одіссею» Нолана не писав хіба що лінивий, тож хто я така, щоб опиратися внутрішньому імпульсу розповісти про власне бачення цієї картини? Особливо враховуючи, що вона ввійшла в резонанс з моїм особистим поточним станом (Юнг це називав «синхроністичністю»), бо наразі переді мною лежить паперова книга Луїджі Дзоя «Батько», а в черзі – елекронна «Одіссей в Америці. Бойова травма та труднощі повернення до цивільного життя» Джонатана Шея (ще одна його книга «Ахілл у В`єтнамі» потрапила в «чергу» сьогодні).

Тож очікувань і, відповідно, розчарувань з приводу «а де ж тут Гомер?» у мене не було. Міф тому й міф, що існує поза часом і простором і вбудовується у будь-який культурний, соціальний, екзистенційний контекст.

Тож хочу (тезово) поділитися тим, що стало важливим саме для мене.

1. Міф, як відображення поточної реальності:

- Нолан певним чином переформатовує звичне сприйняття античного міфу. Це не пригодницьке фентезі (чари, химери, боги, пекло – все «не таке і не так»), а, «швидше», матеріалізована хроніка бойової травми і реінтеграції у цивільне життя, а епізоди на шляху повернення – зустрічі з особистими монстрами-симптомами, втілення жаху від усвідомлення та сміливості прийняття, болю зцілення і радості оновлення.

Одіссей Нолана не «хитромудрий» напівбог, а втомлений «зламаний» герой, який потрапляє на наших очах у різні стани: вибухову аресію і гординю («гібріс») – в епізоді з циклопом, депресію і почуття провини (спуск в Аїд), уникання і солодке забуття у Каліпсо, кризу довіри не тільки до світу, але й до самого себе. Його шлях ДОДОМУ – це не географія, а важкий внутрішній шлях. Метт Деймон тут відмовляється від маски трикстера і глибоко проживає шлях від «Ніхто» до «Тато» (Dad).

2. Л. Дзоя в своїй книзі "Батько. Історчний, психологічний і культурний аналіз" говорить про «синдром відсутнього батька» - трагедію Телемаха як дитини «безбатьківського суспільства». Беззаперечно, Одіссей - перший «відсутній батько» в історії, який покинув сина немовлям і, відповідно, ми бачимо Телемаха (Том Голланд) на початку фільма підлітком із травмою покинутості, що змушений дорослішати серед токсичного оточення залицяльників. Він очікує і вимагає не царя-переможця, ідеалізованого героя, чутки про якого по крихтах збирає, а просто рідного батька, якого ніколи не мав. Тема «пошуку батька» - окремий плюс кінострічки: сепарація від матері через подорож до Менелая разом з Ментором, Епізод у храмі Аполлоне, де, втрачаючи захисника і друга Ментора, він зустрічається з жорстоким і сильним «незнайомцем» і виходить із заціпенніня, усвідомлюючи реальність війни та дорослішання, а потім стає пліч-о-пліч з батьком проти женихів, отримуючи не тільки ініціацію в доросле життя, а ще й Ітаку (новий молодий цар).

3. Окремо хочеться приділити увагу жіночим образам (лінія Аніми, несвідомої жіночої частини чоловічої психіки) - архетипічним етапам інтеграції витісненої емоційності і чутливості воїна:

- Афіна у фільмі стає голосом пораненої совісті (під час руйнації Трої ахейці їй буквально зносять голову - відмовляються від мудрості і справедливості), яка веде його (Одіссея) додому не як героя, а як грішника, через спокутування провини;

- Цирцея (Саманта Мортон), що підсвічує перевагу тваринних інстинктів і дегуманізації над людською подобою, а згодом, коли Одіссей вирішує відмовитися від насильства, стає мудрою союзницею і відкриває шлях до Аїду – до зустрічі із неоплаканими загиблими друзями (концепція Д. Шея);

- Каліпсо (Шарліз Терон), що пропонує герою забуття, регрес і стагнацію – можливість сховатися від реальності і болю до того часу, коли відновляться сили для подорожі до справжнього Дому;

- Пенелопа (Енн Хетеуей) – уособлення Аніми-цілі, сакрального шлюбу – яка чекає 20 років, зупиняючи час за ткацьким станком. Перед нею Одіссей відкривається в останню чергу і лише тоді, коли розправляється з внутрішніми демонами, «бойовим сказом» (Д. Шей) і «обнуляється», народжуючись заново як чоловік, партнер.

І це тільки невелика частина того, що захотілося дослідити після перегляду фільму.

І для мене тут про невмирущість міфу, про його глибину і універсальність. І дякую автору і всім причетним за інсайти, натхнення і... оновлений список літератури.

Джерело.