Від трагедії "Вісли" до спільної перемоги: як ґміна Свьонтки допомагає Україні вистояти

У будівлі адміністрації польської ґміни Свьонтки поряд із державними символами можна побачити особливу реліквію — український прапор, який привезли із самого пекла війни. Це знак подяки від українських воїнів за допомогу місцевій громаді. Більшість військовослужбовців, які залишили на ньому свої підписи, вже загинули під час важких боїв на Півдні України.

«Це та страшна, невимовно висока ціна, яку платять українці за свободу, — ділиться війт ґміни Славомір Ковальчик (Sławomir Kowalczyk). — Мій колега, голова Ямницької громади Роман Крутий, згадував, що я був першою людиною, яка зателефонувала йому вранці 24 лютого 2022 року з єдиним питанням: "Якої допомоги потребуєте?". Допомагати Україні — наш моральний обов’язок. Адже те, що відбувається на фронті, безпосередньо впливає і на майбутнє Польщі».

Невтомний тил: від позашляховиків до дитячого відпочинку

Допомога зі Свьонток, де мешкає трохи більше трьох з половиною тисяч людей, має довгу історію. Жителі ґміни підтримують українських воїнів ще з 2014 року. З початком повномасштабного вторгнення цей потік перетворився на безперервний маршрут: на фронт передали позашляховик Hyundai Galloper, тепловізори, рації, генератори та портативні зарядні станції, а також спецобладнання для рятувальників. Для вимушених переселенців збирали тонни медикаментів, одягу, продуктів і дитячих іграшок.

Та ця солідарність — не лише про матеріальне. У рамках партнерства з Ямницькою громадою Івано-Франківської області реалізуються спільні проєкти: від обміну досвідом у сфері місцевого самоврядування до організації відпочинку й психологічного оздоровлення для українських дітей у Польщі.

Історичний зв’язок: від пам'яті «Вісли» до сучасної підтримки

Глибока емпатія місцевих жителів має міцне історичне коріння. Майже 50 років у Свьонтках працює пункт вивчення української мови, адже тут живуть нащадки українців, яких примусово депортовали на ці землі в 1947 році під час операції «Вісла». Сьогодні ці родини стали одними з найвідданіших помічників України.

«У моєму домі також мешкали воєнні біженці, — розповідає війт Славомір Ковальчик, який сам є етнічним українцем. — Щоправда, чимало таких родин із наших сіл з часом повернулися до України або переїхали до більших міст».

Світло попри темряву війни

Солідарність проявляється не лише у волонтерських вантажах, а й у щирих людських взаємовідносинах. У 2026 році у Свьонтках зареєстрували перший від початку великої війни шлюб між українкою (біженкою з Миколаєва) та поляком.

«Серед гостей були лише поляки — родичі й друзі нареченої з України не змогли приїхати через війну. Але в залі лунала також і українська мова, майорів синьо-жовтий стяг, а війт ґміни особисто привітав подружжя. Це було до сліз зворушливо, бо саме в таких ситуаціях найяскравіше відчувається справжня людяність і єдність», — згадує польський волонтер Войтек Бжозко.

Для Войтека ця зала — особливе місце, адже десять років тому він брав тут шлюб зі своєю дружиною, яка також має українське коріння (її бабусю й дідуся депортували під час операції «Вісла»). Нині Войтек як волонтер-водій возить гуманітарну допомогу в Україну та разом із родиною щороку їздить до українських Карпат.

«Для нас Україна — це місце сили», — переконаний Войтек.

Більше новин читайте тут: up.mk.ua/uk, www.facebook.com/upravda, t.me/upravda