Три долі одного села: краєзнавиця розповіла історію Лиманів на Миколаївщині від доби козацтва до сьогодення

Сучасне село Лимани на узбережжі Дніпробузького лиману утворилося внаслідок штучного злиття трьох окремих історичних поселень, кожне з яких мало власну унікальну історію та уклад. Історичні віхи розвитку цих земель — від античної доби й запорозьких зимівників до подій 1956 року та оборони підступів до Миколаєва у 2022 році — дослідила миколаївська краєзнавиця Ірина Івкова у публікації на своїй сторінці у Facebook.

Як зазначає дослідниця, на старовинних картах назви «Лимани» немає: уздовж берегової лінії ланцюжком тяглися села Кисляківка, Єфімівка та Святотроїцьке. Об'єднали їх лише в 1956 році під час радянської кампанії з укрупнення колгоспів, давши нову назву за географічним розташуванням над водами Бузького лиману.

Античні витоки, козацькі зимівники та соляний Чумацький шлях

Освоєння лівого берега лиману розпочалося ще в античні часи, коли схили служили сільськогосподарським плацдармом для жителів Ольвії. Під час нападів кочовиків грецькі колоністи знаходили тут прихисток, розбивали виноградники й налагоджували побут, про що свідчать численні знахідки кераміки, амфорних клейм і монет-«дельфінчиків».

За доби Нової Запорозької Січі (1734–1775 роки) тутешні балки належали до Прогноївської паланки, де діяв Кисляківський курінь. Козаки займалися скотарством, споруджували напівземлянки й мазанки, а також вели промисловий вилов осетрових та білуги. Назва найстарішого хутора — Кисляківки — виникла в середині XVII століття завдяки місцевому промислу: через степову спеку молоко швидко скисало, тому козаки робили з нього освіжаючий кисляк і міцний твердий сир, якими забезпечували Січ та обмінювали товар у чумаків.

Через поселення пролягав соляний Чумацький шлях із Кінбурнських промислів на материкову Україну. Чумаки зупинялися в балках біля криниць на водопій і відпочинок, а місцеві мешканці тримали заїзди, ремонтували вози, охороняли шлях та обмінювали провізію на сіль.

Кріпосницький період, переправа Мазепи та навігаційні маяки

Після ліквідації Запорозької Січі наприкінці XVIII століття імперська влада роздала козацькі землі дворянам:

• Кисляківку закріпили за секунд-майором Кисляковим, підігнавши козацьку назву під його прізвище;

• на сусідній ділянці колезький асесор Єфімов заснував однойменне кріпосне село Єфімівку;

• Святотроїцьке пов'язане з подіями липня 1709 року, коли після Полтавської битви гетьман Іван Мазепа разом із шведським королем Карлом XII переправлялися з Руської на Волозьку косу під захист Кримського ханства. Полеглих у бою воїнів поховали у спільному кургані, навколо якого згодом постав хутір. За радянських часів цей курган зрівняли із землею під забудову. Хоча на імперських триверстових мапах село тимчасово позначали як Федорівку, назва Троїцьке зберігалася в церковних документах та народній пам'яті.

Розвиток судноплавства до порту Миколаєва зумовив появу системи орієнтирів для проходження мілин Руської коси. У 1857 році на фундаменті оптичного телеграфу встановили перший дерев'яний Кисляківський маяк. У 1956 році на пагорбі звели сучасну чотиригранну кам'яну вежу висотою 12 метрів (висота вогню — 57 метрів над рівнем моря), яку капітально відремонтували у 2019 році. Разом із нижнім Лупарівським маяком вони утворюють створну пару, візуальне поєднання вогнів якої вказує суднам безпечний фарватер.

Волосний центр, руйнування святинь та екологічні зміни

Кисляківка стала центром однойменної волості Херсонського повіту зі щотижневими базарами та волосною управою. Наприкінці XIX століття громада збудувала мурований храм Різдва Пресвятої Богородиці з високою дзвіницею, який слугував навігаційним орієнтиром для рибалок.

У ХХ столітті жителі пережили мобілізацію Першої світової війни, протистояння визвольних змагань, грабунки, колективізацію та розкуркулення із засланням родин до Сибіру. У 1930-х роках храм закрили, пограбували та перетворили на зерносховище, згодом частково розібравши на будматеріали.

Після об'єднання трьох сіл в єдині Лимани у 1956 році тут функціонував великий колгосп, а в 1970–1980-х роках на узбережжі діяли бази відпочинку та табір заводу «Океан». Згодом ситуацію ускладнило будівництво Миколаївського глиноземного заводу: сусіднє шламосховище під час вітрів підіймало червоний пил, а промислові відвали поховали під собою частину історичних ландшафтів.

Форпост оборони у 2022 році

У лютому 2022 року під час наступу російських військ з боку Херсона село Лимани стало передовою лінією оборони Миколаєва. Упродовж дев'яти місяців населений пункт перебував під постійними артилерійськими, мінометними та реактивними обстрілами з боку окупованої Олександрівки.

Унаслідок обстрілів у селі було зруйновано школу, дитячий садок, пошкоджено амбулаторію, сотні житлових будинків та старовинний цвинтар. Попри це, українські захисники втримали лінію фронту. Нині громада відновлює пошкоджене майно та ліквідує наслідки бойових дій, попри загрози ворожих ударів і необхідність масштабного розмінування навколишніх територій.