Античні садиби, відступ Мазепи та козацькі зимівники: краєзнавиця розповіла про історичні пласти селища Каравелове

Землі навколо селища Каравелове (колишнє Коларове) на правому березі річки Інгул у Миколаївській області приховують нашарування кількох історичних епох — від античних поселень і маршрутів відступу військ гетьмана Івана Мазепи до козацьких зимівників Інгульської паланки. Історико-краєзнавче дослідження цієї місцевості на основі запитань читачів опублікувала на своїй сторінці у Facebook краєзнавиця Іра Івкова.

Приводом для публікації стало звернення читача Олександра Кузнецова, який поцікавився, чому до повномасштабної війни в околицях села часто помічали людей із металошукачами та чи відповідають дійсності перекази про перебування тут шведського короля Карла XII та гетьмана України.

Скіфські стоянки та антична Ольвійська хора

Найдавнішими володарями інгульських круч були скіфи, сліди перебування яких — залишки зброї, поховання, місця стоянок та прикраси — фіксували археологи. Правобережжя Інгулу слугувало стратегічним кордоном та простором активного торговельного обміну між скіфськими кочовиками та ольвійськими греками. Степовики збували худобу, шкіри, хутро, мед і золоті вироби, купуючи натомість вино, ячмінь і просо.

Уся ця територія входила до складу Ольвійської хори, яка простягалася від гирла річки вглиб степу. На кручах навколо сучасного Каравелового функціонувала мережа сільських садиб ольвійського та римського періодів. Саме цим пояснюється інтерес шукачів старовини до цієї місцевості, де в ґрунті знаходять бронзові наконечники скіфських стріл, персні та срібні римські денарії.

Відступ Мазепи і Карла XII у липні 1709 року

У липні 1709 року, після поразки в Полтавській битві, через інгульські кручі пролягав шлях відступу залишків шведської армії під проводом короля Карла XII та українських козаків на чолі з гетьманом Іваном Мазепою:

«Згадка про відступ Карла XII та Івана Мазепи крізь ці лощини — не просто легенда, а реальний історичний факт, який і приваблює сюди дослідників минулого. Рятуючись від кінноти, вони відступали на південь до Очакова саме вздовж Інгулу. Щоб убезпечити себе, війська трималися правого, вищого берега річки».

Під час важкого переходу під натиском переслідувачів відбувалися сутички, ламалися обози та губилося спорядження. У прилеглих землях згодом знаходили шведські мундирні ґудзики, монети початку XVIII століття, деталі мушкетів та елементи кінської збруї.

Козацькі зимівники та зв'язок із Тернівкою

Завдяки крутим закрутам Інгулу, широким плавням і густим очеретам тут виникли сприятливі умови для запорозьких промислів. Вільні козаки ставили на пагорбах зимівники у вигляді напівземлянок або очеретяних мазанок, ховали у плавнях човни-каюки та вистежували ворога. У ґрунті досі трапляються металеві предмети козацької доби: ножі, наконечники бойових списів, кресала, ковані деталі та підкови.

Ці зимівники були частиною Інгульської паланки та підтримували тісні зв'язки з козацьким поселенням у сусідній Тернівці. Козаки з обох берегів річки вели спільний вилов риби, охороняли чумацькі переправи через Інгул та спільно використовували пасовища в балках.

Від більшовицького Коларового до Каравелового

У 1920-х роках на базі колишніх хуторів біля Мішково-Погорілового радянська влада заснувала селище Коларівка (у побуті — Коларове). Назву надали на честь болгарського комуністичного діяча Василя Коларова. Метою такого кроку було поширення більшовицької ідеології на велику болгарську громаду сусідньої Тернівки, яка розвивалася як болгарське поселення з початку XIX століття.

У 2016 році в межах закону про декомунізацію Постановою Верховної Ради України поселення офіційно перейменували на селище Каравелове. Нову назву громада обрала на честь Любена Каравелова — болгарського письменника, публіциста та діяча національно-визвольного руху Болгарії, який боровся проти османського панування. Наразі в селищі проживає близько 720 жителів.

Більше новин читайте на наших інтернет-ресурсах:
Телеграм-канал  - Facebook  - Instagram.