Архітектура, торгівля та перший газ у місті: краєзнавець Андрій Шинкаренко розповів історію миколаївського «Молочного двору» (ВІДЕО)

Квартал у центрі Миколаєва, обмежений вулицями Спаською, Соборною, Нікольською та Маріупольською (колишньою Московською), десятиліттями залишався одним із найбільш упізнаваних і знакових місць міста. Свою народну назву — «Молочний двір» — цей ансамбль отримав завдяки центральному однойменному магазину. Миколаївський краєзнавець, керівник проєкту «Миколаївський базар» Андрій Шинкаренко у двох серіях відеодослідження на своєму YouTube-каналі детально відтворив історію виникнення комплексу, його побут, торговельне життя та архітектурні таємниці.

Від пожежі «Лондонської» до повоєнного ансамблю

До Другої світової війни на розі вулиць Спаської та Соборної височіла одна з найкрасивіших будівель міста — готель «Лондонська». Проте споруда не пережила воєнного лихоліття. Перед відступом радянських військ із міста матроси зайшли до приміщення невеликого кінотеатру, де згодом у радянські часи діяв кінотеатр «Хроніка», взяли легкозаймисті бобіни з кіноплівкою, підпалили їх і закинули у вікна готелю. Будівля вигоріла ще до входу німецьких військ у Миколаїв, а згодом її рештки повністю розібрали.

У повоєнний період на цьому місці звели масивний житловий комплекс у стилі сталінського ампіру, який майже повністю обрамив міський квартал.

«Молочний двір», пляшки з фольгою та черга 1982 року

Головним орієнтиром повоєнного кварталу став магазин «Молоко» на вулиці Спаській. Його стіни були облицьовані блакитною керамічною плиткою з колами, а продукція фасувалася у фірмові скляні пляшки з кришечками з фольги різного кольору:

• сріблясті (білі) — для молока;

• зелені — для кефіру;

• червоні — для ряжанки;

• білі з жовтою смугою — для сметани.

У магазині працював пункт прийому поворотної склотари, а в сусідньому відділі продавали молоко та сметану на розлив.

Краєзнавець пригадує знаменний епізод із дитинства, пов'язаний із цією чергою:

«Це було 11 листопада 1982 року, я тут стояв у черзі таким десятирічним хлопчиком. Стояла довжелезна черга, хтось обговорював новини, де давали ковбасу. І тут хтось підійшов у хвіст черги й сказав: "Помер Брежнєв". Черга завмерла в оціпенінні, всі почали шепотітися: "А що ж буде далі? Як ми будемо жити?". З цього повідомлення в країні Рад почалася так звана "гонка на лафетах"».

Згодом торговельний простір розширювався: до нього приєднали приміщення магазину «Лабораторний реактив», а з двору звели спеціальну рампу для автоцистерн із системою зливу молока в ємності через крани з нержавіючої сталі. Пізніше до будівлі добудували скляний павільйон, де приймали склотару, поруч продавала морозиво відома місцевим жителям продавчиня тітка Світа, працював кіоск із газованим квасом, а на розі наприкінці 1980-х років відкрилося профільне кафе. Після розпаду СРСР єдиний комплекс розпався на окремі дрібні крамниці.

«1001 дрібниця», горішниці заводу «Екватор» та ощадкаса

Уздовж вулиці Спаської розташовувалася низка інших відомих міських закладів. Поруч діяв магазин «Капелюхи», а між ним та ощадкасою — господарський магазин «1001 дрібниця». Там продавали емальований і скляний посуд, побутову хімію, інструменти, кондитерські шприци, соусниці з кріпленням до тарілок та форми для випікання горішків, які виготовляв миколаївський завод «Екватор».

На розі Спаської та Маріупольської (Московської) функціонувала сберкаса з великою неоновою вивіскою. Тут городяни відкривали ощадні книжки зі ставкою 1,2–3% річних та щомісяця сплачували комунальні платежі.

Ротонда-димар, перший газ у місті та втрачена арка

Фасад по вулиці Маріупольській складається з двох окремих житлових будинків, розділених деформаційним швом. На розі з Нікольською розташовувалося взуттєве ательє «Хвилинка». На даху будинку встановлено декоративну ротонду: за словами дослідника, вона не виконувала функцій спостережного пункту, а слугувала архітектурним маскуванням димаря від кочегарки, розташованої в підвалі.

Саме цей будинок став першою житловою будівлею в Миколаєві, куди провели природний газ:

«Прямо за парканом розташована перша газова врізка для того, щоб у місті з'явився природний газ. Тут був прокладений газопровід, і працівники міськгазу підключили будівлю».

До газифікації будинки мали пічне опалення, дровами розпалювали кухонні плити та водогрійні титани у ванних кімнатах.

Внутрішній простір двору спочатку проектувався як відкритий парк для мешканців: у центрі діяв фонтан (згодом перетворений на клумбу), працював газорозподільний пункт, розташовувалися дитячий майданчик та підстанція. З південного боку квартал замикала монументальна арка з кованими ґратами, брамою та ліпниною у вигляді колосся, яка забезпечувала проїзд транспорту і вентиляцію двору. У пострадянський період арку знесли для облаштування торговельних точок. Завдяки світлині з родинного архіву миколаївця Олександра Рички син краєзнавця створив детальну 3D-модель втраченої споруди.

Торговельні ряди Соборної та сучасний стан

Забудова по вулиці Соборній не стала повністю дзеркальною, оскільки на розі з вулицею Нікольською збереглася чотириповерхова будівля, зведена ще у 1930-х роках. На її першому поверсі послідовно діяли магазини «Ряжанка», «Дитяче харчування», кафе «Гаряче молоко» та «Усть-Інгул».

Далі по Соборній розташовувалися:

• граверна майстерня;

• магазин «Спорттовари» (велосипеди, спорядження, рибальські снасті);

• комісійний магазин (пізніше кафе «Антоніо», біля якого у 2001 році застрелили кримінального авторитета Яворського);

• будинок колекціонера Фукельмана;

• крамниця «Фототовари» з відділом годинників;

• хімчистка та магазин іграшок «Веселка» («Культтовари»);

• магазин «Взуття» та магазин «Грамплатівки» на розі.

Андрій Шинкаренко зазначив, що ансамбль зазнав суттєвих спотворень через хаотичне засклення відкритих балконів-колонад, перебудову арочних вікон та перетворення колись затишного внутрішнього двору на захаращену парковку з гаражами й шлагбаумами.

Більше новин читайте на наших інтернет-ресурсах:
Телеграм-канал  - Facebook  - Instagram.