Експерти пояснили, чому нові реактивні дрони РФ стали недосяжними для більшості засобів ППО

Російські війська під час далекобійних атак по Україні змінили тактику застосування реактивних дронів «Герань-4» та «Герань-5», спрямовуючи їх на висоті від 5 до 7 кілометрів. Такий висотний маневр на маршовій ділянці виводить ці апарати із зони ураження більшості армійських зенітних засобів ближньої дії, ствольної артилерії та мобільних вогневих груп. Про особливості цієї тактики 6 вересня 2026 року повідомило спеціалізоване мілітарне видання Defense Express.

Чому висотний політ став викликом для протиповітряної оборони

Традиційна тактика застосування гвинтових «Шахедів» і крилатих ракет ґрунтується на польотах на надмалих висотах — 100–200 метрів. Це дозволяє їм ховатися за рельєфом місцевості та мінімізувати час виявлення радіолокаційними станціями. На противагу цьому, реактивні безпілотники на висоті кількох кілометрів чудово фіксуються радарами, однак їхній запуск на значній висоті переслідує іншу мету: зробити цілі фізично недосяжними для тих систем ППО, які Україна активно нарощувала з 2022 року.

Якщо проти низьковисотних дронів ефективно працюють кулеметні розрахунки мобільних груп, а на висотах 1–2 км цілі дістають зенітна артилерія та зенітні дрони-перехоплювачі, то підйом апарата на 7 км повністю нівелює ці спроможності. Зенітним дронам украй складно вчасно піднятися на таку висоту, а їхні гвинти втрачають ефективність у розрідженому повітрі.

Які комплекси не можуть перехопити цілі на такій висоті

Аналіз характеристик наявної техніки свідчить: висота 7 км перебуває за межами можливостей усього спектра систем малого радіуса дії:

• самохідна артилерійська установка Gepard здатна знищувати повітряні об'єкти на висотах лише до 3,5 км;

• новітній зенітний комплекс Skyranger 35 має максимальну ефективну дальність стрільби до 4 км;

• переносні зенітно-ракетні комплекси також не дістають таких цілей: американський Stinger працює до 3,5 км, польський Piorun — до 4 км, а французький Mistral 3 — до 6 км;

• частина повноцінних ЗРК має схожі висотні обмеження: комплекс «Стріла-10» збиває цілі на висоті до 3,5 км, «Оса-АКМ» зі штатними ракетами 9М33 — до 5 км, а система IRIS-T SLS — лише до 6 км.

Крім того, дистанція у 7 км є абсолютно недосяжною для малогабаритних протидронових систем: британсько-естонська зенітна ракета Frankenburg Mark 1 при пуску із землі діє на висотах лише до 1,5 км, так само як і наземні комплекси з керованими ракетами APKWS.

Дефіцит важких ракет та роль авіації

Уразити реактивні дрони на такій висоті технічно здатні зенітно-ракетні комплекси середньої та великої дальності: вітчизняні «Бук-М1», модернізовані комплекси за програмою FrankenSAM під американські ракети RIM-7 або сучасні IRIS-T SLM. Проте постійне застосування таких комплексів проти відносно дешевих реактивних дронів викликає суттєві труднощі: використання важких зенітних ракет є економічно невигідним і створює ризик швидкого вичерпання дефіцитного запасу озброєння.

За оцінкою експертів видання, єдиним економічно виправданим інструментом для нейтралізації таких висотних цілей наразі залишаються винищувачі, зокрема F-16, здатні застосовувати ракети APKWS у модифікації «повітря-повітря». Це дозволяє уникати витрат дорогих авіаракет типу AIM-9, які коштують значно більше за ворожий дрон і виготовляються західною промисловістю з суттєвими кількісними обмеженнями.

Більше новин читайте на наших інтернет-ресурсах:
Телеграм-канал  - Facebook  - Instagram.