Хроніка механічного птаха в цеху: Китай перетворює штучний інтелект на залізо та змінює світ

У нічному Ханчжоу йде дрібний весняний дощ, а в непримітній сірій будівлі Unitree чергують охоронці в чорних костюмах: поки світ сперечається про сервери та мовні моделі в Каліфорнії, тут виковують нову реальність, де штучний інтелект спускається з хмар просто в метал.

Про це повідомляє британське видання The Guardian у масштабному розслідуванні Чан Че, а також аналітичний центр MERICS.

Залізо замість безтілесних слів

Усе починається дуже тихо. Звук, з яким металевий шарнір робить поворот на сорок п'ять градусів, майже нечутний за гулом заводської вентиляції. Це схоже на шурхіт голки старої вертушки перед тим, як заграє джазова пластинка з Колтрейном.

У Каліфорнії все ще вірять, що майбутнє належить тим, хто напише найдовший програмний код або навчить нейромережу складати бездоганні сонети. Але якщо вийти на перон у Ханчжоу або Шеньчжені й відчути запах вологого асфальту та машинного мастила, стає зрозуміло: у Пекіні думають не про слова. Вони думають про вагу, крутний момент і приводи.

Це називають «втіленим інтелектом» — embodied intelligence. Коли на новорічному гала-концерті Центрального телебачення Китаю двоногі машини крутили сальто й демонстрували прийоми кунг-фу перед сотнями мільйонів глядачів, у залі лунали оплески, немов у цирку. Проте через кілька днів до скромного офісу компанії Unitree приїхав канцлер Німеччини Фрідріх Мерц. Він дивився на залізних створінь, які без жодного натяку на втому тримали рівновагу під ударами інженерів, і в його очах не було розваги. Це був промисловий сигнал.

У доповіді уряду на відкритті «двох сесій» навесні прем'єр Лі Цян уперше вніс втілений інтелект до переліку стратегічних галузей майбутнього поряд із квантовими обчисленнями та 6G. На це закладено частину державного фонду обсягом один трильйон юанів (близько 138 мільярдів доларів), розрахованого на найближчі два десятиліття. Мета проста: змусити алгоритми рухати справжніми речами в реальному, недосконалому просторі.

Анатомія шеньчженьського конструктора

Світ улаштований дивно. Якщо в Кремнієвій долині інженеру знадобиться особливий титановий гвинт, мотор або сенсор із нестандартним опором, він замовить його через океан і чекатиме посилку два тижні. У Шеньчжені розробник просто спускається на перший поверх, перетинає вулицю, залиту неоновим світлом, і за сорок хвилин тримає деталь у руці.

Тут існує щільна промислова екосистема, яка виросла на дріжджах виробництва електромобілів. Акумулятори, лідари, камери нічного бачення, сервоприводи — усе це роками відточувалося на конвеєрах BYD, Nio чи Geely. Тепер ті самі вузли просто пересаджують у тулуби залізних пішоходів.

Через це вартість заліза тане на очах, як лід у склянці з віскі. Сорокатрирічний Чжао Тун'ян, засновник стартапу EngineAI, згадує, як його інженери роками билися над силовим шарніром для коліна робота. Спочатку він коштував тридцять тисяч юанів. Вони перебрали креслення, змінили сплав і почали виточувати його самі за три тисячі. Робот Unitree G1 продається за ціною близько 11 650 євро, тоді як знаменитий американський Atlas від Boston Dynamics залишається музейною коштовністю за понад 120 тисяч євро.

Сьогодні в Китаї нараховують понад 150 компаній, що випробовують власні варіанти гуманоїдів. За підсумками минулого року тут випустили 12 800 таких машин — це дев'яносто відсотків від усього світового виробництва. Достатньо вийти на виставку, щоб побачити сотні варіацій одного й того самого задуму: вони ходять, падають, піднімаються, знову падають і терпляче чекають, коли їх навчать жити.

Люди, які вчать машини не чухатись

На північній околиці Пекіна стоїть довгий ангар із високою стелею. Там пахне пилом і озоном від працюючих процесорів. Усередині немає музики. Чути лише монотонне клацання клавіатур і тихий шепіт приводів. Це найбільший тренувальний центр компанії Leju Robotics.

За столами в ряд сидять близько ста молодих хлопців і дівчат. На головах у них шоломи віртуальної реальності, на руках — масивні рукавички з датчиками на липучках. Поруч стоять манекени роботів Kuavo з відкритими дротами на шиях. Оператор повільно згинає зап'ястя — і механічна рука робота повторює жест: обережно бере зі столу сиру картоплину й опускає її в пластиковий кошик. Потім бере синю ганчірку й протирає стільницю. Другий оператор фіксує успіх дії на ноутбуці.

Так записуються «послідовності дій» для моделей зору, мови й руху (VLA). У цьому ремеслі є дивне правило: якщо в людини свербить щока або заніміло плече, почухатися не можна. Робот зафіксує цей паразитарний рух, і навчальний датасет буде безнадійно забруднено. Щоб навчити штучний інтелект рухатися плавно, немов людина, сотні живих людей по вісім годин на день змушені поводитися як бездоганні, нерухомі автомати.

Більшість цих операторів — учорашні студенти провінційних коледжів із Шаньдуна, які вивчали «великі дані». Вони отримують від 6 до 10 тисяч юанів на місяць — приблизно стільки ж, скільки заробляє кур'єр доставки, але тут принаймні тепло й не мокнеш під дощем. Вони вчать машини тому, що вважають рутиною: ставити чайник, перекладати ліки в будинках для літніх людей або закручувати гайки на рамах. І вони рідко замислюються, куди підуть працювати, коли роботи нарешті навчаться всього.

Вісім секунд на один гвинт

Між роликами в інтернеті та реальною фабрикою пролягає прірва, завглибшки в кілька людських життів.

На квітневому напівмарафоні в Пекіні роботи спотикалися на старті, а в одного з них просто на асфальт покотилася металева голова. У показових боях Unitree машини били кулаками порожнє повітря й кумедно валилися на бік. Але в реальному виробництві ніхто не вимагає від машини хука справа.

У цеху компанії Guchi Robotics на околиці Шанхая її засновник Чень Лян показує білу кабіну вантажівки General Motors. Поруч із нею стоїть американський інженер на ім'я Джек із підрозділу «оптимізації виробництва». Робота Джека полягає в тому, щоб усувати людей із конвеєра. Щороку концерн спускає йому жорсткі нормативи зі скорочення персоналу в Північній Америці. І Джек обрав шанхайську систему монтажу коліс замість німецьких аналогів, тому що китайці зробили рухому лінію і виконали замовлення втричі швидше. Купівля цих роботів залишить без роботи дванадцять складальників на одному-єдиному заводі в Канаді.

«Навіть якщо заводи повернуться до Північної Америки, люди більше не стоятимуть там із викрутками. Там працюватимуть маніпулятори», — спокійно каже Чень Лян.

Зараз він намагається вирішити головну інженерну головоломку автопрому — фінальне складання. Разом зі стартапом Galbot вони вчать робота-гуманоїда брати викрутку, розпізнавати отвір, вирівнювати різьбу, давати точний крутний момент і закручувати болт менше ніж за вісім секунд. Людина робить це не замислюючись, рефлекторно відчуваючи опір металу пальцями. Для машини це ланцюг із тисяч мікрорішень. Якщо вони вкладуться у вісім секунд, фінальне складання перестане потребувати живих рук.

Де ламається всемогутність: кремній та німецькі гвинти

Утім, навіть найдосконаліший залізний організм має свою слабкість, немов ахіллесова п'ята міфічного героя. У китайського робототехнічного дива ця п'ята відлита з імпортних матеріалів.

Китай створив найкращу у світі базу для збирання металевого тіла, але «мозок» усе ще залишається чужим. Більшість передових роботів — від Unitree та AgiBot до Galbot — працюють на американських обчислювальних модулях Nvidia Jetson Thor і навчаються у віртуальних середовищах Nvidia Isaac Sim. Якщо Вашингтон вирішить перекрити експорт цих чипів так само жорстко, як перекрив процесори для дата-центрів, ходьба китайських гуманоїдів може раптово сповільнитися.

Те саме стосується й механіки найвищого ґатунку. Хоча шанхайська Green Harmonic навчилася робити гармонійні редуктори на третину дешевшими за японські, ключові високоточні кульково-гвинтові передачі на дев'яносто відсотків постачають німецька Schaeffler та японські концерни THK і NSK. Ба більше, самі верстати, на яких китайські заводи виточують деталі, значною мірою завезені з Німеччини та Швейцарії.

До цього додається внутрішня хвороба китайського бізнесу — «інволюція» (neijuan). Це стан виснажливої конкуренції, коли понад півтори сотні молодих компаній за демпінговими цінами викидають на ринок сирі прототипи. Державне агентство планування (NDRC) уже виступило з офіційним застереженням про небезпеку фінансової бульбашки. Багато хто з цих стартапів просто спалить субсидії та зникне, залишивши після себе склади нікому не потрібного металобрухту.

Одинадцять мільйонів порожніх місць

У Технічному інституті Ханчжоу двадцятивосьмирічний викладач Чень Тяньюй дивиться, як тридцять його студентів пишуть код для маніпуляторів. «Світ змінюється буквально поки я сплю, — каже він. — Якщо ви не потрібні світу роботів та штучного інтелекту, ви опинитеся на узбіччі».

Ці хлопці знайдуть роботу: компанії розбирають випускників ще до дипломів. Але за межами світлих навчальних аудиторій розгортається зовсім інша трагедія.

Китай опинився в дивному демографічному лабіринті. З одного боку, країна стрімко старіє: за офіційними оцінками, до 2035 року понад третину населення складатимуть люди, старші за шістдесят років. За наступне десятиліття робоча сила скоротиться на шістдесят мільйонів осіб — це дорівнює населенню цілої Франції. Молоді китайці категорично не бажають стояти по дванадцять годин біля конвеєрів, як це робили їхні батьки: дефіцит робітників на виробництві вже зараз оцінюють у тридцять мільйонів місць.

З іншого боку, на заводах Китаю сьогодні зайнято близько 120 мільйонів живих робітників. Ще близько 300 мільйонів становлять трудові мігранти із сіл, які не мають ані міцного соціального захисту, ані пенсійних накопичень. За оцінками економістів, роботи здатні замістити до сімдесяти відсотків заводських спеціальностей. Якщо перехід відбудеться не за двадцять років, а за п'ять, це створить таку вибухову хвилю безробіття, яку не зможе компенсувати жодна допомога.

Влада намагається заспокоїти суспільство філософськими термінами на зразок «гармонія людини й машини» (renji hexie). Проте коли на заводі електромобілів Leapmotor штампування, зварювання та фарбування досягають майже стовідсоткової автоматизації, люди розуміють: гармонія часто закінчується там, де починається вигода на собівартості машини.

За даними Міжнародної федерації робототехніки (IFR), щільність автоматизації на фабриках Китаю досягла 470 роботів на кожні 10 000 робітників, випередивши показники Німеччини та Японії (у США цей показник складає лише 295 роботів). Загалом на китайських виробництвах уже працює понад два мільйони одиниць промислової техніки — більше половини від загальносвітового обсягу. Одночасно інвестиційний банк RBC Capital Markets оцінює потенційний світовий ринок гуманоїдної робототехніки до 2050 року в 9 трильйонів доларів, прогнозуючи, що понад шістдесят відсотків цього ринку контролюватиме Китай.