Вікінги відкрили Америку за 500 років до Колумба. Чому світ прославив не їх?

За матеріалами The Washington Post. Автор — Меттью Хей Браун (Matthew Hay Brown).

Для мореплавців із скутої кригою Гренландії ці землі, мабуть, здавалися справжнім раєм. Це був по-справжньому зелений край із пишними луками, які зрошували повноводні річки. Тут можна було полювати на китів і північних оленів, ловити дикого лосося, збирати яйця птахів, що гніздилися в цих місцях, а також вирощувати пшеницю та виноград. Клімат був теплішим, світловий день — довшим, а зими — м’якшими.

Скандинави, які прибули сюди на чолі з вікінгом Лейфом Ерікссоном, заснували постійне поселення. Дослідники припускають, що воно слугувало базою для ремонту кораблів і відправною точкою для експедицій до південніших земель. Поселенці торгували з корінними народами, але між ними траплялися й сутички. Відомо також, що принаймні одна жінка народила тут дитину.

Вони назвали цю землю Вінландом.

Сьогодні ця територія відома як Ньюфаундленд — східна частина Канади. Вікінги прибули сюди приблизно у 1000 році, плюс-мінус десять років, — за п’ять століть до того, як інший європейський мореплавець уперше висадився на Багамських островах.

То чому ж у США відзначають День Колумба?

«У Колумба був кращий піар»

Христофор Колумб ніколи не ступав на землю Північної Америки. Лише після його смерті Хуан Понсе де Леон став першим європейцем, який дістався території сучасних Сполучених Штатів.

«У Колумба був кращий піар», — стверджує Джон Стейнберг, археолог із Массачусетського університету в Бостоні.

Основні відомості про подорожі скандинавів до Північної Америки збереглися у двох ісландських сагах XIII століття, відомих як «Саги про Вінланд». У них розповідається про предків та їхніх нащадків, передаються давні перекази й описуються морські подорожі. Довгий час історики не мали матеріальних доказів цих експедицій. Однак у 1960-х роках на острові Ньюфаундленд виявили предмети скандинавського походження, які підтвердили, що вікінги справді побували в Північній Америці.

На відміну від скандинавських експедицій, подорож Христофора Колумба до Америки у 1492 році докладно описав його сучасник Бартоломе де Лас Касас — правозахисник і домініканський монах. У своїй праці він спирався, зокрема, на суднові журнали самого Колумба.

«“Саги про Вінланд” — це історії, які розповідають біля багаття. У нас є легенди й археологічні знахідки, але немає достовірних історичних свідчень. Що стосується Колумба, то історію його подорожі записали з його власної точки зору», — каже Стейнберг.

День італо-американської спадщини

Важливу роль відіграло й впливове італо-американське лобі. У той час італійські іммігранти у США стикалися з дискримінацією, яка подекуди переростала у відкрите насильство. Уславлення Колумба стало для багатьох із них способом підкреслити свій внесок в американську історію.

Вважається, що вперше День Колумба відзначили в Нью-Йорку 12 жовтня 1792 року — у 300-ту річницю висадки мореплавця на американському узбережжі. Перше святкування, організоване безпосередньо італо-американською громадою, відбулося у 1866 році.

У 1891 році в Новому Орлеані натовп лінчував 11 італійських іммігрантів, що призвело до розриву дипломатичних відносин між Італією та США. Наступного року президент Бенджамін Гаррісон оголосив 12 жовтня національним святом. Зусилля лобістів — зокрема, католицького братства «Лицарі Колумба» та відомих представників італо-американської громади — зрештою призвели до того, що у 1937 році президент Франклін Д. Рузвельт офіційно проголосив цей день федеральним святом.

Прибуття Колумба та європейців, які прийшли за ним, обернулося для корінних народів рабством, поширенням хвороб і масовою загибеллю людей. Тому останніми роками дедалі більше науковців і громадських активістів виступають проти святкування Дня Колумба.

У 1989 році, напередодні 500-річчя першого плавання Христофора Колумба до берегів Америки, штат Південна Дакота вирішив відмовитися від святкування Дня Колумба й заснував натомість День корінних народів. У штаті проживають представники дев’яти племен, офіційно визнаних федеральною владою США.

Цьому прикладу наслідували понад десять штатів, а також округ Колумбія. У 2021 році Джо Байден став першим президентом США, який офіційно проголосив День корінних народів поряд із Днем Колумба.

Президент Дональд Трамп, адміністрація якого прагнула усунути з федеральних установ те, що вона називала «руйнівною ідеологією», зокрема програми та ініціативи, які визнають історичне гноблення й расизм, минулого року підписав прокламацію, в якій назвав Колумба «першим американським героєм».

Минулого року Трамп заявив, що «повертає День Колумба із забуття», хоча в багатьох місцях США це свято продовжували відзначати й раніше.

Підтвердження саг

Упродовж століть відомості про те, що скандинави дісталися берегів Америки задовго до Колумба, ґрунтувалися на двох творах — «Сазі про гренландців» і «Сазі про Еріка Рудого». Ці тексти, які подекуди суперечать один одному, були написані приблизно через 250 років після описуваних подій.

Як історичні джерела саги викликають чимало запитань. Поряд із правдоподібними описами життя вікінгів у них трапляються й незвичайні епізоди. Так, в одній історії нещодавно померлий Торстейн Ерікссон розмовляє зі своєю вдовою. В іншій Торвальд Ерікссон зазнає смертельного поранення від однорогої істоти, а корінні жителі, рятуючись від захоплення норвежцями, просто зникають. Лейф, Торстейн і Торвальд були синами Еріка Рудого.

Однак, за словами історикині Елеонори Барраклоу, саги мають велику цінність з погляду навігації.

«У них містяться відомості, необхідні для виживання в тогочасному світі: вказівки напрямків і описи маршрутів через моря, — зазначає Барраклоу, авторка книжки “За межами Північних земель: подорожі вікінгів і давньоскандинавські саги”. — І ці відомості дивовижно точно прив’язані до географічних орієнтирів».

Саме саги привели норвезьке подружжя — дослідника Гельге Інгстада та археологиню Анну Стайн Інгстад — до Л’Анс-о-Медоуз на північному узбережжі Ньюфаундленду. У 1960 році вони виявили тут залишки скандинавського поселення — перший археологічний доказ того, що європейці побували в Америці задовго до Колумба.

На цьому місці знайшли залишки восьми дерев’яних і дернових споруд, зокрема трьох довгих будинків, здатних умістити десятки людей, а також залізної кузні й кількох майстерень. За конструкцією вони нагадували споруди вікінгів в Ісландії та Гренландії. Серед знайдених артефактів були кістяні голки, залізні цвяхи, корабельні заклепки та бронзова шпилька для плаща з кільцеподібною голівкою.

За результатами радіовуглецевого аналізу дослідники встановили, що поселення використовували в період із 990-го до 1050 року. У 2021 році науковці з Гронінгенського університету в Нідерландах застосували новий метод датування, заснований на підрахунку річних кілець дерев і виявленні слідів сонячної бурі, яка, як відомо, сталася у 993 році. За його допомогою вони визначили, що три дерев’яні фрагменти, знайдені на цьому місці, були зрубані у 1021 році.

Л’Анс-о-Медоуз — канадська національна історична пам’ятка з артефактами, копіями будівель та історичними поясненнями, а також об’єкт Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Що робили вікінги на Ньюфаундленді?

Точно ми не знаємо, але можемо припустити. Скандинави діставалися на південь до Середземного моря, а на схід — до земель Київської Русі. Для будівництва кораблів їм потрібна була деревина, якої бракувало в Ісландії та Гренландії.

Згідно із «Сагою про гренландців», ісландський купець Б’ярні Герйольфссон, який збився з курсу, намагаючись дістатися поселення Еріка Рудого в Гренландії, був першим норвежцем, який побачив Вінланд. Лейф Ерікссон, зацікавлений розповідями Герйольфссона про «лісову країну», купив корабель і вирушив його слідами.

З командою з 35 людей він знайшов території, які назвав Геллуландом — Землею голого каміння, що, як вважають, відповідає сучасному острову Баффінова Земля на канадській території Нунавут; Маркландом — Землею лісів, імовірно частиною узбережжя Лабрадору; та Вінландом — Землею вина.

Поселення в Л’Анс-о-Медоуз було лише одним із кількох пунктів, якими скандинави користувалися впродовж року, подібно до тих, що існували в Гренландії та Ісландії.

«У них були літні молочні ферми й рибальські пункти», — розповідає Стейнберг.

Порівняно скромні житла, відсутність поховань і відносно невелика купа побутових відходів — сміттєзвалище — свідчать про те, що це місце не призначалося для постійного проживання.

«Це було тимчасове поселення, — пояснює Барраклоу. — Воно слугувало своєрідною опорною базою, де можна було пережити зиму, відремонтувати кораблі, а потім вирушити далі, углиб материка».

Однією з найцікавіших знахідок стали шкаралупки горіха сірого (баттерната) — дерева, яке не росте в дикій природі на Ньюфаундленді. Це дає підстави припускати, що скандинави просувалися далі на південь, можливо, до долини річки Святого Лаврентія або території сучасного Нью-Брансвіка. Не виключено також, що вони отримували горіхи внаслідок торгівлі з місцевими жителями, які бували в цих краях.

У сагах описано як мирні контакти скандинавів із корінними жителями Америки, так і сутички між ними.

Особливе місце в сагах посідає Гудрид Торб’ярнардоттір, вдова Торстейна Ерікссона. Згодом вона вдруге вийшла заміж і народила сина Сноррі, якого вважають першою дитиною європейського походження, що з’явилася на світ у материковій частині Північної Америки. Гудрид також намагалася розмовляти з однією з місцевих жительок, а після прийняття християнства вирушила в паломництво до Рима.

Важко сказати, як довго скандинави підтримували зв’язок із Вінландом. На думку науковців, вони навідувалися туди час від часу впродовж кількох десятиліть. Барраклоу також звертає увагу на запис XIV століття про корабель, який збився з курсу дорогою з Маркланда й зрештою опинився в Ісландії.

«Отже, навіть у XIV столітті, — зазначає вона, — скандинави, цілком можливо, продовжували плавати туди хоча б заради деревини. У Гренландії її було мало, а без неї норманам було важко зберігати звичний спосіб життя».

Боротьба за заснування Дня Лейфа Ерікссона

Як і американці італійського походження, які домагалися заснування Дня Колумба в XIX столітті, вихідці зі Скандинавії виступили за визнання Дня Лейфа Ерікссона. Цьому сприяла книжка «Америку відкрив не Колумб» (America Not Discovered by Columbus), опублікована у 1874 році. Її автором був Расмус Б. Андерсон, професор скандинавістики Вісконсинського університету, який згодом став послом США в Данії.

Хоча твердження автора були надмірно сміливими — Андерсон писав про подорож Лейфа Ерікссона до сучасної Нової Англії, але доказів цього так і не знайшли, — його праця сприяла популяризації ідеї про те, що саме скандинави «відкрили» Америку.

У 1925 році президент Калвін Кулідж, виступаючи перед американцями норвезького походження з нагоди сторіччя прибуття норвезьких іммігрантів до гавані Нью-Йорка, назвав Ерікссона першовідкривачем Америки.

Невдовзі День Лейфа Ерікссона заснували у Вісконсині та Міннесоті, а також у канадській провінції Саскачеван — регіонах зі значною часткою населення скандинавського походження. У 1964 році президент Ліндон Джонсон оголосив цей день загальнонаціональним святом. Відтоді кожен президент підтверджує його статус відповідною заявою. Сьогодні свято відзначають переважно в регіоні Верхнього Середнього Заходу США.

Так було й минулої п’ятниці. Свято відзначають щороку 9 жовтня. Ця дата пов’язана не з біографією самого Ерікссона, а з річницею прибуття тих самих іммігрантів у 1825 році. До того ж, доволі вдало, вона припадає на дні напередодні свята на честь іншого мореплавця.