Таємниці Центрального району: Тернівка — османські сліди, болгарська спадщина та двохсотрічна історія

Тернівка — один із найсамобутніших куточків Миколаєва. За його тихими вулицями ховається насичене минуле: наприкінці XVIII століття тут мешкали османські переселенці, а на початку XIX століття поселення стало другою домівкою для сотень болгарських родин. Сьогодні цей мікрорайон у складі Центрального району уособлює зустріч культур, традицій та епох.

Звідки походить назва поселення

Свою назву місцевість отримала завдяки природній географії краю. Вона походить від річки Тернівки, яка протікала однойменною балкою, порослою густим чагарником терену, і впадала в Інгул. Топонім закріпився за поселенням із перших років його заснування і зберігся до наших днів.

«Турецька Тернівка» кінця XVIII століття

Історія заселення урочища розпочалася після завершення російсько-турецької війни 1787–1791 років. У 1792 році вийшов офіційний указ про надання дозволу на розселення османських підданих поблизу новоствореного Миколаєва. Так виникло поселення, яке тривалий час фігурувало в документах як Турецька Тернівка, а розпорядження щодо його практичного облаштування та забудови казенним коштом детально відображені у праці Григорія Ге «Исторический очерк столетнего существования города Николаева при устье Ингула (1790–1890)».

Храм крізь епохи: від мечеті до Будинку культури

У 1795–1796 роках у центрі колонії за державний кошт спорудили капітальну кам’яну мечеть із мінаретом. Проте мусульманська громада залишалася тут недовго: на межі століть переселенці отримали дозвіл залишити поселення, і більшість із них виїхала назад до Османської імперії або перебралася до Криму й Одеси.

Опустілу кам'яну будівлю передали болгарським колоністам, які прибули сюди невдовзі. Як детально описав архієпископ Гавриїл (Розанов) у праці «Хронологико-историческое описание церквей епархии Херсонской и Таврической», опублікованій у «Записках Одеського товариства історії та старожитностей» у 1848 році, споруду реконструювали — розібрали мінарет, прибудували вівтар та дзвіницю і в 1804 році освятили як православну церкву Успіння Пресвятої Богородиці.

У радянський період храм закрили, перебудувавши споруду під клуб, а пізніше — під місцевий Будинок культури. Наприкінці XX століття релігійна громада Тернівки відродилася, і в селищі знову відновилися православні богослужіння.

Болгарські колоністи: нове життя на березі Інгулу

У 1802 році до Тернівки прибула велика група болгарських родин з околиць Адріанополя в Османській імперії, які рятувалися від розгулу банд кирджаліїв. Отримавши земельні наділи та пільги, переселенці швидко перетворили пустище на квітучу колонію. Детальні статистичні відомості про цей процес, чисельність і статус переселенців зібрав історик і статистик Аполлон Скальковський, а первинні документи колоністів збереглися у фондах Опікунського комітету про іноземних поселенців Південного краю та в матеріалах Державного архіву Миколаївської області. Болгари привезли із собою мову, самобутні звичаї, розвинену культуру виноградарства та унікальне зрошувальне городництво, ставши головними постачальниками овочів для Миколаєва.

Освіта та інфраструктура XIX століття

Освітні традиції в Тернівці налічують майже два століття. Перше парафіяльне училище відкрилося тут у 1839 році, прийнявши 14 хлопчиків, а вже наступного 1840 року кількість учнів сягнула 142.

Згодом Тернівка стала волосним центром Херсонського повіту, і розвиток інфраструктури селища наприкінці століття чітко фіксують тогочасні переписи. У 1886 році в селищі налічувалося 351 дворове господарство та мешкало 2 524 людини, діяли православна церква, школа та три торговельні лавки. А вже за десять років, згідно із земським довідником «Список населенных мест Херсонской губернии» за 1896 рік, населення зросло до 3 082 осіб, а освітню мережу представляли дві однокласні школи Міністерства народної освіти та окрема церковнопарафіяльна дівоча школа.

Тернівка й сьогодні зберігає свою унікальну болгарську ідентичність, слугуючи живим свідченням багатої багатонаціональної історії Миколаєва.

За матеріалами публікації Адміністрації Центрального району.