Миколаїв до Миколаєва: історія, що почалася тисячі років тому

Морська історія міста Миколаєва сягає декількох тисячоліть. Але, якщо зазирнути ще в більш відділене минуле, то ми побачимо на території сучасної України прадавній океан Тетіс, де панували гігантські морські істоти. Це були велетенські акули - мегалодони, морські плазуни – плезіозаври і мозазаври. Археологи знайшли навіть залишки кита. Пізніше на місці океана утворилося Сарматське море, яке відокремилося від Світового океана, а пізніше, в результаті геологічних змін, виникли басейни сучасних Чорного та Азовського морів. У Миколаївському обласному краєзнавчому музеї зберігається унікальний експонат – зуб південного мамонта, знайдений на березі річки Південний Буг. Тобто на Миколаївщині залишились окремі археологічні елементи, що нагадують про доісторичні часи.

Коли морем правили велетні, а на берегах жили кіммерійці

Заселення Миколаївщини почалося приблизно 30 тис. років тому. Про це свідчать знахідки поблизу сіл Анетівка Доманівського та Пелагеївка Новобузького районів. На території нашого краю було знайдено артефакти , що належали різним культурам та народам, які її населяли. Люди займалися полюванням, риболовлею, збирали ягоди та фрукти. Клімат постійно змінювався: під час останнього зледеніння люди полювали на мамонтів, носорогів, північних оленів, бізонів, диких коней.

З потеплінням клімату у Північному Причорномор’ї з’являються тур, тарпан, сайгак, кабан, благородний олень.

Первісні люди наділяли природні явища надзвичайною силою, обожнювали їх, проводили спеціальні обряди та ритуали, спрямовані на те , щоб задобрити духів, а ті, в свою чергу, допомогли досягти успіху в полюванні, збиранні врожаю тощо.

Основою господарства кочових племен було скотарство, також займалися ткацтвом, виготовленням посуду.

Одними з найяскравіших представників кочових племен стали кіммерійці, які оселилися на території Миколаєва у IX-VIII ст. до н.е. Вони заснували поселення на березі Південного Бугу, яке функціонувало як місто-порт. Основними причинами виникнення поселення став пошук шляхів до Волинського та Балтійського родовищ бурштину та вигідні сухопутні і морські торговельні шляхи.

Першу згадку про кіммерійців знаходимо в одній із ранніх пам’яток античності – у «Скіфській розповіді» Геродота. Гомер зазначав, що країна знаходилась десь поблизу крайніх меж Океану, біля входу в потойбічне царство Аїда. Кіммерійці згадуються в «Географії» Страбона і ,навіть, у Біблії.

Кіммерійці були вправними воїнами, вони вміли виготовляти зброю: мечі, кинджали, наконечники для стріл, залізні мечі, сокири тощо. Очолювали кіммерійців військові вожді, Геродот наводить їх імена: Теушпа, Лігдаміс та Шандакшатра.

Зараз на території кіммерійського поселення проводяться розкопки і називається воно городище «Дикий Сад» і є однією з найвизначніших археологічних пам’яток.

Поселення проіснувало більше 300 років. Пізніше на теренах Миколаївщини перебувають кочові племена скіфів, сарматів, виникають поселення зі змішанним скіфсько-сарматським населенням. І знову-таки, це були войовничі племена, оскільки війна була їх основним заняттям.

Вважають, що предки догів та догоподібних порід походять від сарматських бойових собак. Принаймні на скіфських вазах, де зображено полювання на великих хижаків – котячих, є догоподібні собаки. Римляни таких собак використовували у бою та у гладіаторських виставах. А виводили їх, скоріш за все, як мисливських, щоб полювати на велику дичину – левів, леопардів.

Особливо цікавою є легенда про войовничих жінок-амазонок, від шлюбу яких зі скіфами нібито походили сармати.

«Коли елліни билися з амазонками, тоді, кажуть, елліни, після перемоги на Термдонті відпливли на своїх кораблях із усіма полонянками, яких вони захопили, але на морі амазонки напали на чоловіків і зарізали їх. Проте амазонки не вміли поводитися з кораблями, не знали як користатися ані кермом, ані вітрилами, навіть веслами. І так вони прибули на Меотидське озеро, до Кремнів. А Кремни розташовані на землі вільних скіфів. Амазонки знайшли там стайню коней, захопили їх і почали грабувати скіфські господарства.

Скіфи не могли зрозуміти, що це таке: вони не знали ні їхньої мови, не бачили такого одягу, не знали, що це за плем’я. Вони були здивовані, звідки ті прибули, і спочатку вважали їх чоловіками у юному віці, і почали з ними битися. Після битви, підібравши трупи, вони довідалися, що то були жінки. Порадившись, вони вирішили більше ні в який спосіб не вбивати їх, але послати до них своїх юнаків у такому числі, скільки було там жінок. Вони наказали їм стати табором поблизу жінок і робити все те, що ті роблять. Так вирішили скіфи, бажаючи мати дітей від амазонок.

Потім амазонки зі своїми чоловіками перейшли ріку Танаїс (Дон) і пройшли три дні шляху від Танаїсу на схід. Вони там оселилися. І відтоді жінки сарматів живуть як і за давніх часів: і на полювання їздять, і на війну ходять, і одягаються як чоловіки.»

Багаточисельні знахідки підтверджують, що 4500 років тому люди могли будувати прості судна і використовувати їх для плавання по воді. 1937 року, в 2-х км від села Сабатинівка (Грушецький район, Миколаївська обл.) було знайдено човен, випалений зі стовбура 360-річного дуба. Розміри човна такі: довжина 6,15 м, ширина 0,8 м, висота 0.81 м. За допомогою хімічного аналізу було з’ясовано, що човен побудували у X ст. до н.е.

Директор Миколаївського міського природно-історичного музею ( зараз це Миколаївський обласний краєзнавчий музей) Ф.Т. Камінський відкрив і дослідив Ольвійську хору, розташовану на території міста Миколаєва, біля Широкої Балки та Сіверського маяка. Також пам’ятки античного часу було знайдено біля Варварівки, Великої та Малої Коренихи, Нової та Старої Богданівки.

Багаті та родючі землі, м’який клімат, можливість налагодити торговельні шляхи завжди приваблювали людей на територію Північного Причорномор’я.

Під вітрилами історії: греки, римляни й козацькі «чайки»

Античну Ольвію, розташовану на правому березі Бузького лиману, у середині VI ст.до н.е. заснували вихідці з Мілета. Мешканці Ольвії підтримували економічні і культурні зв’язки як з місцевими племенами, так і з метрополією.

Для цього необхідно було розвивати мореплавання та вивчати морські шляхи. Про розвиток суднобудування за часів стародавніх греків і їх перших колоній у Північному Причорномор'ї розповідають малюнки давньогрецьких суден, археологічні знахідки з міста-держави Ольвія та модель давньогрецького судна V ст. до н.е., які можна побачити в залі музею суднобудування і флоту.

Ольвіополіти займалися ремеслом і торгівлею. З Греції на суднах привозили амфори з вином, олією, рибою та іншими продуктами. З Ольвії в Грецію везли зерно, вирощене на землях Північного Причорномор’я. Про культуру давніх мешканців грецьких колоній можна дізнатися, розглядаючи у вітрині побутові речі та посуд.

Не завжди життя в Ольвії було щасливим. Їй дошкуляли набіги кочовиків, але у II - на поч. III ст. н.е. становище міста дещо стабілізується. В ньому було розміщено римський військовий гарнізон, а пізніше Ольвія увійшла до складу римської провінції Нижня Мезія.

Виявляється, що римляни знаходились і на території міста Миколаєва. Це були військові табори, які будували римські підрозділи. Згідно з дослідженнями наших миколаївських археологів, на території Миколаївщини знаходились загони I Італійського, V Македонського, XI Клавдієвого легіонів, згодом до них доєдналися I Кілікійська когорта, II Бриттська і VI Астурійська.

Один з вищезгаданих підрозділів розміщувався на території сучасного Миколаївського обласного краєзнавчого музею. Цей підрозділ побудував табір, який знаходився на високому березі і виконував функцію охоронного пункту.

Під час розкопок, крім залишків фортифікаційних споруд, були знайдені посуд, побутові предмети та 11 поховань сарматської культури.

Римські фортифікаційні споруди відіграють важливу роль у вивченні історії заселення території, де зараз знаходиться місто Миколаїв.

У IX-X ст. функціонував торговельний шлях із варягів у греки. Він починався в Скандинавії, потім проходив по річках Східної Європи до Чорного моря, а далі – до Константинополя.

Татаро-монгольська навала майже на 300 років відрізала Київську Русь від морів, забирала данину та невільників. І тільки козаки на своїх човнах «чайках» проривались до Чорного моря і вели успішну боротьбу з турецькими кораблями.

На території Миколаївщини знаходились козацькі зимівники та паланки: Балацьке, Інгулка (Баштанський район), Баловне (Новоодеський район), Баратівка (Новобузький район), Березанка, Великосербівка (Єланецький район), Соколи (сучасне м.Вознесенськ), Кам’яна Балка, Кримка, Мигія (Первомайський район), Криве Озеро, Лимани (Вітовський район), Куца Балка (Новобузький район), Семенівка (Арбузинський район).

Козаки добре знали географію місцевості, застосовували гідрографічні знання та прилади. Так, напрямок плавання у безхмарну погоду вони визначали за сонцем і зірками, широта приблизно уточнювалась за допомогою квадранта (тогочасного компаса). В темноті козаки орієнтувались за напрямком хвиль і вітру, користувались картами, які захоплювали на турецьких кораблях.

На території Миколаївщини залишились артефакти, пов’язані з Великим князівством Литовським. Це форпости-митниці в гирлі Інгулу: Вітовка і Дашів, де розміщувалися військові гарнізони. Історично склалися топоніми: Вітовка, Вітовтова балка, Вітовтів брід, Литовська балка.

Таким чином, місце, де знаходиться Миколаїв, було заселено з давніх часів і до сьогодення. Зручне розташування, морські і сухопутні шляхи, теплий клімат завжди приваблювали різноманітне населення.

До народження міста: як Інгул покликав корабелів

Наприкінці XVIII ст. Російська імперія реалізує амбітні плани по будівництву верфі та великих вітрильних суден. У «Морському збірнику» №9, 1861р. зазначено: « Место, на котором построен Николаев, с незапамятных времен принадлежало запорожским казакам и причислялось к Бугогардовской Паланке; на нем, как и везде по левому берегу Буга, были разселены более или менее значительныя их заселения, хутора и зимовки.»

Г.О. Потьомкін Ордером від 27 квітня 1789 року,наказував: «В Мошнях (местечко Киевской губернии при Днепре), более строение судов не производить, а завести верфь на Ингуле, куда инструменты и рабочих обратить).

Тобто було засновано не місто, а ще одна філія (цех) з будівництва суден, яка потім розширилась до розмірів міста.

Ми бачимо, наскільки була яскравою і різноманітною історія поселень на нашому півострові, кожен з народів приніс свою культуру і самобутність.

Більше новин читайте тут: up.mk.ua/uk, www.facebook.com/upravda, t.me/upravda