Миколаївські тролейбуси починали роботу без власного депо

Перші тролейбуси Миколаєва залишали на ніч просто неба, учні реального училища мали власну церкву, а збудований у місті підводний човен завершив свою історію в Тунісі. Осінні дати з міських хронік дають привід згадати ці та інші подробиці минулого Миколаєва й області.

Училище мало власну церкву та дві бібліотеки

У 1873 році в Миколаєві відкрилося Олександрівське чоловіче реальне училище. Заклад надавав загальну освіту та технічні знання. При ньому діяла церква князя Олександра Невського — відомості про неї та священика С. М. Дахтуровського збереглися в архіві.

До оновленого опису фонду №132 внесено 668 справ. Серед них — особові документи учнів і викладачів, фотографії, листування про стипендії, нагородження та відрахування. У 1917 році заклад перейменували на Миколаївське реальне чоловіче училище.

В училищі були фундаментальна й учнівська бібліотеки. За історико-бібліотечним дослідженням, фонд першої зріс із 988 томів у 1873 році до 5159 у 1898-му.

Тролейбуси ночували просто неба

29 жовтня 1967 року в Миколаєві відкрили тролейбусний рух. На урочистому запуску представили шість машин «Київ-4», а до кінця року їх було вже десять.

Власне депо ще будувалося. За історичною довідкою міськради, на ніч тролейбуси залишали просто неба на Пушкінському кільці, мили на вантажному вокзалі, а складні несправності усували в трамвайному депо. Будівництво тролейбусного депо завершили 5 березня 1970 року.

У серпні 1968-го відкрили третю лінію — від старого вокзалу до парку Петровського, нинішнього Народного саду. Вона проходила Пушкінською, нині Аркасівською, та Великою Морською. Останній «Київ-4» зняли з міських маршрутів у 1976 році.

Біографія Мішки Япончика обросла суперечливими версіями

30 жовтня за старим стилем, або 11 листопада за новим, 1891 року народився Мойше-Яків Вінницький, відомий як Мішка Япончик. Він став одним із найвідоміших діячів одеського кримінального світу; його пов’язують із літературним образом Бені Крика з «Одеських оповідань» Ісаака Бабеля.

Одеський біографічний проєкт називає місцем його народження Одесу. У частині публікацій фігурує Голта, нині частина Первомайська, однак документального підтвердження цієї версії у використаних джерелах немає.

У 1919 році Вінницький командував підрозділом, який воював на боці більшовиків. 4 серпня того ж року його застрелили у Вознесенську.

Дівоче училище поступово стало гімназією

За історичною довідкою гімназії №2, 31 жовтня 1843 року в Миколаєві заснували трикласне жіноче училище. Учениці вивчали читання, граматику, чистописання, арифметику, співи, рукоділля та Закон Божий.

17 листопада 1865 року училище перетворили на п’ятикласну прогімназію, доповнивши програму історією, географією та іноземними мовами. 15 серпня 1898 року заклад отримав статус гімназії із семирічним курсом.

Училище починало роботу за адресою Молдаванська вулиця, 13, згодом Декабристів. Той будинок не зберігся.

Музичні класи починали з клопотань і дозволів

5 жовтня 1891 року головна дирекція Російського музичного товариства відповіла на прохання керівника миколаївського музичного гуртка М. М. Туміло-Денисовича щодо відкриття місцевого відділення та музичних класів.

У добірці Державного архіву Миколаївської області оприлюднено й наступні документи: звернення від 28 січня 1892 року про заняття в приміщенні колишньої Маріїнської гімназії та повідомлення від 29 квітня 1892 року про повторні іспити учнів. Воно засвідчує, що навесні 1892-го навчання вже тривало.

Із музичними класами пов’язана діяльність Є. Мілевської. На їхній основі згодом розвинулося музичне училище, де готували виконавців, співаків, хормейстерів і керівників військових оркестрів.

Підводний човен із Миколаєва опинився в Бізерті

1 листопада 1913 року за новим стилем — 19 жовтня за старим — у миколаївському відділенні Балтійського заводу спустили на воду підводний човен «Тюлень» типу «Морж». Цю подію описав у своїх записах підводник Василь Меркушов. Тут також будували однотипні «Морж» і «Нерпа».

За довідником історика флоту Володимира Бойка, «Тюлень» мав надводну водотоннажність близько 630 тонн та екіпаж із 47 осіб. Озброєння включало торпедні апарати й артилерію. Під час Першої світової війни човен діяв на Чорному морі.

Після революції він опинився у складі білого флоту. Наприкінці 1920 року «Тюлень» прибув до Бізерти — порту на території сучасного Тунісу, який тоді перебував під французьким протекторатом. Там човен інтернували, а згодом розібрали.

Більше новин читайте на наших інтернет-ресурсах:
Телеграм-канал  - Facebook  - Instagram.