20 листопада 2026/ 16:47/ / МИКОЛАЇВ І ОБЛ.
Діти страху
Анатолій МАЛЯРОВ
Сторінка споминів
Пильність – мій кат, а пам'ять - другий. Розпинають мене вже дев’яносто літ у дві зміни. Почалось усе таке, коли мені не було й чотирьох рочок.
Упала на половицю задубіла і переповнена валіза – я прокинувся в куцому ліжечку. Крізь прочинені одвірки бачив, як тато вішає в прихожій своє московське пальто, мама знімає з літньої жінки дивовижну шубейку. Вчора чув, що батьки мають їхати по маминої мами мамину маму. Тобто за бабусею, але я і тоді був напівсонний і зрозумів щось на такий кшталт.
Тепер я слухав шепіт, мабуть, вже в котрий раз:
- Мамо, щире прохання… у нас три кімнати і прихожа. Он там кухня, за нею – прибиральня. Все, як було у вас за царя. Пануйте у всій господі, але на вулицю, навіть у двір чи садочок – зась. Побачать… Андрюша на злеті. Сам всесоюзний староста йому орден Леніна причепив, оцю квартиру дали, на все містечко ми – перші. Чи товар привезуть, чи на виставку в столицю - нам першим телефонують. Он, бачите, апарат? То телефон. Така річ лише у керівництва машино-тракторною станцією та в канцеляріях мається. А гроші Андрюша одержує вдвічі більші, аніж директор, хоч йому платить Москва… Не позбавте нас усього за раз.
При світлі електричної лампочки в світлиці, що в містечку називалась залою, стояла незвичайна бабуся. Її привезли з Охманового хутора, але на селянку, тим паче не заїжжену колгоспницю вона не здавалась. На ній сукня з товстої тканини крупної в’язки, зібрана в поясниці, від підборіддя до п’ят. Зачіска забрана в тугий сніп на потилиці, в руці біла хусточка. А обличчя вмите і доглянуте. Моя мама красуня, але бабуся їй не поступиться.
Привезли Катерину Кінтильянівну на допомогу з дітьми, бо в мене вже була сестричка, а тато не хотів, аби мама «занехаялась від плитки до колиски і від колиски до плитки». Тато два роки підряд вчиняв рекорд на збиранні врожаю двома комбайнами «Сталінцями», його портрет друкували в «Правді», возили до Москви на зльоти і виставки – ударник, передовик, до того ж комсомольський активіст, хоч і не повну семирічку мав за освіту.
З учора мене наставляли любити бабусю Катю. Але вночі оце я почув, як нетутешню, схожу на пані, жінку примушували усього і всіх боятися, я почав боятись самої бабусі з незвичайним ім’ям – Катерина Кінтильянівна.
Згодом-згодом я дізнався, що бабуся Катя – дружина забитого в двадцятім році дворянина, до того ж німця, що мати моя мала прізвище Корн, та поміняла його, аби втекти від роду. Бабуся переховувалась у колоністів на хуторі. Тепер, коли дочка так високо вийшла заміж і зажила в достатках, то вона погодилась на переїзд… А дізнавшись, ще більше боявся бабусі.
Більше новин читайте на наших інтернет-ресурсах:
https://t.me/upravda - Телеграм-канал;
https://www.facebook.com/upravda - Facebook;
https://www.instagram.com/yuzhka_newspaper/ - Instagram/